Місячна гонка: історія боротьби США і СРСР

Вивчення Місяця, самої близької до нас небесного тіла, що тривало не одне тисячоліття — перші припущення про наявність на Місяці рельєфу висловлювалися ще древніми китайцями задовго до нової ери. Але дослідження єдиного земного супутника досягло апогею в ході однієї з найвідоміших, дорогих і амбітних програм освоєння космосу, народженої в змаганні двох наддержав.
Програма увійшла в історію під ім’ям «місячна гонка». За неповні п’ятнадцять років супутник Землі був вивчений краще, ніж за тисячоліття до того.
Дві наддержави у гонитві за Місяцем
Успіхи Радянського Союзу в освоєнні космосу не могли залишити байдужими Сполучені Штати Америки. Володіючи величезним потенціалом (зокрема, вивезеними після війни з переможеної Німеччини технологіями), США прагнули у що б то не стало перевершити СРСР в космічній гонці. Висадження першої людини на Місяць стала для них ідеальним способом продемонструвати свою перевагу в ракетних технологіях.
Американська місячна програма була оголошена самим президентом США Джоном Кеннеді восени 1961 року, всього через кілька місяців після першого польоту людини в космос. Відомо, що на рівні глав держав обговорювалася можливість об’єднати зусилля у освоєнні космосу і, зокрема, вивчення Місяця. Це дозволило б знизити витрати, одночасно збільшивши швидкість реалізації проектів і їх наукову цінність, але політичні розбіжності не дозволили двом наддержавам об’єднатися.
Перший крок на шляху до Місяця зробили радянські вчені і конструктори. Ще до польоту людини в космос, в січні 1959 року, в Радянському Союзі була запущена перша автоматична міжпланетна станція (АМС) під лаконічною назвою «Луна-1». Потрапити безпосередньо на Місяць станції не вдалося, але м’якої посадки мови не йшло спочатку — занадто примітивною була конструкція першої АМС. Втім, і їй вдалося досягти вражаючих наукових результатів: з її борту були зроблені заміри радіаційного поясу Землі і сонячного вітру. Сам апарат пройшов у 6000 кілометрів від Місяця і став першим в історії штучним супутником Сонця. Послідувала за ним восени того ж 1959 року «Луна-2» досягла поверхні супутника, хоча м’яка посадка знову ж таки не була передбачена.
Поки американська безпілотна програма дослідження Місяця «Піонер» зазнавала невдачі за невдачею, радянські місячні станції демонстрували все нові успіхи, хоча аварій при цьому теж вистачало. Через всього місяць після успішного запуску «Місяця-2» станція «Луна-3» зробила перший обліт супутника сфотографувала зворотний бік Місяця, завжди приховану від очей землян.
Після успіху «Місяця-3» для радянської безпілотної програми почалася досить тривала смуга невдач, що дозволило американцям дещо скоротити відставання. Втім, зусилля були зосереджені на підготовці запуску людини на Місяць, тому безпілотні програми «Рейнджер» і «Сервейер» в основному повторювали досягнення радянських космічних апаратів.
Ще одним тріумфом радянської місячної програми стала перша в історії м’яка посадка на Місяць, вчинена апаратом «Луна-9» на початку 1966 року. На цьому радянська місячна програма не закінчилася: були і два «Місяцеходу», доставлені на поверхню супутника апаратами «Луна-17» і «Луна-21» у 1970 та 1973 роках і успішно там працювали; і доставка на Землю місячного грунту апаратом «Луна-16» в 1970-му, і безліч менш відомих, але від того не менш важливих наукових досліджень, проведених радянськими дослідними станціями. Але всі ці досягнення тьмяніють перед грандіозним успіхом конкурентів.
Висадка астронавтів США – маленький крок для людини
Фіналом місячної гонки повинна була стати висадка людини на Місяць. Подія воістину епохальна — стільки сил і коштів було вкладено обома сторонами в його підготовку, такі великі сподівання покладалися на фінальний старт до Місяця, що першість у цій гонці стало справою принципу і для СРСР, і для США. Спеціально для відправки людини до супутника були створені найбільші в історії ракети-носії — «Н-1» в СРСР і «Сатурн-5» в США. Місячні програми обох країн були сумірні з розмахом, кількістю вкладених в них коштів і зусиль тисяч конструкторів, вчених і робітників. Але все ж на фінальному етапі гонки американцям вдалося вирватися вперед. Незважаючи на катастрофу їх першого апарату з людьми («Аполлон-1» вибухнув під час тренувального польоту, що знаходяться на борту астронавти загинули), американцям вдалося першими досягти поверхні Місяця. Цей успіх передували роки напруженої роботи, кілька запусків безпілотних, а також перший в історії обліт Місяця кораблем із людьми на борту (в рамках місії «Аполлон-8» в кінці 1968 року). Все заради того, щоб 20 липня 1969 року посадковий модуль апарату «Аполлон-11» успішно досяг поверхні Місяця. Перша людина, що ступила на Місяць, астронавт Ніл Армстронг, вимовив слова, які згодом стали легендарними: «Це один маленький крок для людини, але гігантський стрибок для всього людства».
За «Аполлоном-11» послідувало ще шість запусків людей до Місяця (серед них один невдалий — «Аполлон-13»), в рамках яких були проведені різноманітні наукові дослідження, доставлено велику кількість місячного грунту і досягнуті вражаючі наукові результати. Останній раз людина ступила на поверхню Місяця в кінці 1972 року в рамках місії «Аполлон-17» — було оголошено, що американська місячна програма досягла своїх цілей і завершена.
А що ж радянські космонавти? На жаль, радянську пілотовану місячну програму переслідували невдачі. Опинилася крайньої ненадійною ракета «Н-1» терпіла аварію за аварією, розробка посадкового модуля постійно не вкладалася в терміни. В кінцевому підсумку, поступившись першістю в освоєнні Місяця американцям, СРСР відмовився від ідеї висадки людини на Місяць. Декількома роками пізніше, в 1976 році, було згорнуто і куди більш успішна радянська безпілотна місячна програма.
Підводячи підсумок місячної гонки, варто зазначити, що хоча перемогу в ній святкували Сполучені Штати, широко растиражировав це досягнення, СРСР вніс не менший внесок у вивчення нашого супутника. Велика частина ключових етапів дослідження Місяця вперше була пройдена саме радянськими вченими і конструкторами, і тільки на завершальній стадії змагання американці вирвалися вперед. Це породило різноманітні теорії змов та підозри у фальсифікації досягнень американців, які, втім, не варто розглядати всерйоз.