Диверсант, розвідники, смерш… або сезон шашликів
З самого початку прийнявши за «умови гри» непомірну брехливість і хвастощі Мюнхаузена, читач вже не тривожиться ніякими шалено і безглуздостями, він захоплений подіями і з нетерпінням чекає розвитку подій, чергових нападів мюнхаузенского самовихваляння, нових вибухів його нестримного і «натхненного» брехні. Тому-то й важко винести остаточний «вирок» герою книги, вирішити, хто ж він насправді: безсовісний брехун або свого роду «поет вимислу», оповідач-фантаст, добровільно взяв на себе роль брехуна для того, щоб вдосталь повеселити і потішити своїх «добрих слухачів». Сміх виконує тут двояку функцію: він і веселить, розважає читачів, він же і тхне вади Мюнхаузена. Та й не його одного, а й всіх людей взагалі, які володіють ними. Таке це твір літератури, такий його головний герой в зображенні автора книги. А як відбивається зміст повісті і образ головного героя в ілюстраціях до неї? Існує чимало циклів оформлення ілюстраційного «Пригод Мюнхаузена», ми зупинимося тільки на двох.
В 1862 році, майже через сто років після першого видання книги Распе, «Пригоди Мюнхаузена» вийшли в Парижі в оформленні одного з найбільш знаменитих художників минулого століття Гюстава Доре (1832-1883). Це був чудовий майстер, який оформив величезна кількість книг, що створив за своє життя багато десятки тисяч малюнків. Книги з ілюстраціями Доре виходили і виходять до цих пір у всіх частинах світла. «Пригоди Мюнхаузена» в оформленні Доре неодноразово перевидавалися видавництвом «Дитяча література». Ілюстрації Доре в точності передають зміст основних епізодів книги Распе. І сам головний герой на картинках зовні зображений таким, яким його описав автор. Це одягнений в мундир невисокого зросту літній людині великим носом, хвацько закрученими вусами, борідкою хвостиком і в перуці з тоненькою кіскою на потилиці. Але в ілюстраціях до «Мюнхаузену» відбилися особливості творчості Доре в цілому. Для художника завжди було характерним прагнення вразити глядачів чим-небудь ефектним, фантастичним, грандіозним. І в «Пригоди Мюнхаузена» художника насамперед приваблювало багатство вимислу, різноманітність подій, велика кількість незвичайних героїв і всіляких надприродних і дивних явищ. Тому, наприклад, його малюнок з конем, прив’язаною до верхівки церкви, не смішить, а скоріше дивує глядача. Як рідкісні і цікаві видовища виглядають у нього і «приборкання» «оскаженілої шуби», і процедура «зрощування» двох половин коні.
Але ось сто з гаком років після появи книги з ілюстраціями Доре, в 1971 році, в Москві у видавництві «Малюк» «Пригоди Мюнхаузена» виходять в оформленні двох московських графіків — М. А. Скобелєва і А. М. Єлісєєва. Від робіт Доре ілюстрації цих митців — наших сучасників—насамперед відрізняються за стилем своїх малюнків — набагато більш помітних, лаконічних, менш опрацьованих, а також по своїй графічній техніці: у Доре — чорно-білі штрихові зображення, Скобелєва і Єлісєєва — багатоколірний яскрава акварель. Головна сторона творчості Скобелєва і Єлісєєва— гумор і сатира (зокрема, карикатура). І дитячі книжки, які вони оформляють, — це так звані «веселі книжки».
Сам Мюнхаузен в їх картинках — ніколи не сумує, бадьорий, енергійний, нерідко відважний, але разом з тим і надзвичайно легковажний і смішний чоловік. Смішна його маленька худенька фігурка, його довгий яскраво-червоний ніс, хвацькі вуса, знаменита косичка. Нічого, окрім усмішки та сміху, не може викликати його «суворий» «гордовитий» погляд «неприступна суворість», здатність зберігати незворушний спокій, навіть «витонченість» при надзвичайних обставинах. Дуже смішні і всі події, зображені художниками. Звільнений від прив’язі «влучним пострілом» барона кінь на очах у враженої публіки жваво стрибає з верхівки церкви прямо… до своєму господареві. «Страхітливо»-комічна сцена проїзду Мюнхаузена по зимовому Петербургу в санчатах з запряженими в них величезним вовком: трохи не звалився з облучка кучер проїжджає повз карети, перелякані сидять в ній люди, в жаху встали на диби коні. А ще вище над ними замайорів (вже теж не від страху чи?!) могутній кінь з сидячим на ньому Мідним вершником. Грізний і разом з тим комічний винуватець всього цього переполоху — вовк, величезний, з широко відкритою пащею, він люто і водночас трохи лукаво дивиться одним оком убік, у бік глядачів. А сам барон з незворушним, навіть трохи суворим видом править своїм незвичайним «тяглом». Важко втриматися від сміху при вигляді Мюнхаузена, рішуче і холоднокровно стріляє в набрасывающуюся на нього «шалену шубу» або зберігає «изящнейшую світську» позу в той час, коли одягнена на ньому куртка сама… «розстрілює» своїми ґудзиками цілу зграю напали на її власника волков.
Художникам добре вдалося передати пригодницькі, авантюрні боку повісті. Однак у зображенні пригод вони завжди прагнуть розкрити насамперед їх комічну сутність. Пригоди і гумор в їх малюнках нероздільні. Отже, розглянуті нами приклади дозволяють зробити висновки про те, який зв’язок і взаємодія існують у книзі між літературним твором і ілюстрацією, між зображенням і словом. Ілюстрації можуть посилювати ті чи інші сторони літературного оповідання. Вони дають читачам можливість подивитися на події, героїв книги з точки зору художника. Але і текст зі свого боку впливає на сприйняття читачами ілюстрацій. Тому під час читання повісті деякі ілюстрації героїв Доре сприймаються, як набагато більш комічні, смішні, ніж вони є насправді, а окремі ілюстрації Скобелєва і Єлісєєва при зіставленні їх з текстом розкриваються фантастичної казкової сутністю.
Так відбувається складний і тонкий процес взаємного впливу, взаємовпливу, взаємного доповнення і збагачення змісту тексту і графічного оформлення. Відбувається своєрідний синтез, тобто поєднання, взаємодоповнення, взаємозбагачення літератури і графіки, синтез зображення і слова.
Джерело: Поява ідеї