Фільм у подарунок: «Як я провів цим літом»

Назва фільму
Як я провів цього літа
Оригінальна назва
Як я провів цього літа
Кому можна подарувати
молоді,
старшому поколінню,
полярникам,
філософам,
психологам,
фотографам,
натуралістам.
На які свята
без приводу,
професійні свята
Дуже часто мені здається, що вітчизняне кіно, як і раніше, знаходиться у великій біді, так і не оговтавшись після періоду розвалу. Коли в Радянському Союзі почалася перебудова, на екрани вийшли стрічки, зняті, що називається, на злобу дня (дуже злобну і часом відверто смакуемую). Потоки чорнухи і битовухи, в яких рідко зустрічалися талановиті фільми, кілька вичерпалися до кінця 80-х років. На початку ж 90-х почався період занепаду. Вибиратися з нього вітчизняне кіно початок, на мою суб’єктивну думку, в другій половині 90-х. І триває цей процес до цих пір. Спочатку використати тяжке спадщина царського режиму, сиріч, накопичені в СРСР традицією, було немодно, потім погляди продюсерів і режисерів звернулися до Голлівуду, адже на їх продукцію попит завжди є! Але на рідних нивах досвід західних колег дає мізерні плоди і породжує часом безглузді гібриди. Не приживаються (поки не приживаються?) супергерої, пересаджені в місцеву грунт, класична рефлексія безглуздо виглядає на бандитів і гламурної молоді. Останнім часом частіше стали попадатися справжні шедеври на полі серіалів і повнометражних стрічках, поступово повертається міжнародне визнання. І якщо скептики почнуть сперечатися з Вами у цьому питанні, варто подарувати їм нову (втім, вже відносно нову) кінострічку «Як я провів цим літом».
Цей фільм знятий режисером Олексієм Попогребским в 2008-2009 році і вийшов у світовий прокат 17-го лютого 2010 року, на Берлінському кінофестивалі. Вітчизняний глядач чекав картину до 1-го квітня 2010 року і, по-моєму, не отримав ні широкомасштабного прокату, ні особливої реклами цього фільму. Що дивно подвійно і втричі, тому як на тому самому Берлінському фестивалі стрічка отримала відразу трьох Срібних ведмедів: головні чоловічі ролі (2 штуки) і кращий оператор, вірніше «внесок у кіномистецтво» для оператора П. Костомарова. Ось в цьому місці нашої історії ми демонстративно проігноруємо скептичні голоси тих, кому фільм не сподобався і які говорять, що, мабуть, інші кінострічки-конкурсанти, були ще гірші, а просто подаруємо диск з фільмом всім тим, хто вболіває за вітчизняний кінематограф і добре ставиться до споглядальним драмам.
Враження від перегляду вдома, а не на великому екрані, анітрохи не постраждають, може бути, навіть навпаки. Красиві пейзажі зачаровують, але дія, що розвивається у фільмі плавно і неквапливо, вимагає більшого занурення, ніж у звичних вже екшн-спецэффекто-картинках. Своїми очима бачила розчаровану парочку, протискивающуюся до виходу і бурчащую щось про «нудятину і повинність». Найсмішніше, що хлопців цілком можна зрозуміти! Обіцяли «напружений загострення пристрастей» (було і таке на одній з нечисленних афіш), а отримали життя, нехай і дещо незвичну, мінімум розмов і багато великих планів і дивних реакцій. Тих же, хто йшов на обіцяний прокатником психологічний трилер, і зовсім можна пошкодувати. Хоча, при бажанні в «Як я провів цим літом» можна знайти усе із переліченого вище.
Сюжет дуже простий. Маємо полярну станцію на острові Аарчым (якого в нашій географії не існує). Там розташований комплекс метеорологічного обладнання, показання з якого потрібно знімати кожні 4 години і передавати їх на «велику землю» по старенькій радіостанції, і колодязь, в якому лежить щось радіоактивне, з чого теж потрібно робити заміри. На станції працюють двоє чоловіків: молодий практикант Павло Григорій Добригін), який налагоджує на Аарчыме програму автоматичної фіксації-передачі даних, і головний, старожил Сергій (Сергій Пускепаліс). Для Павла це все трошки гра: він постійно ходить в плеєрі, грає у стрілялку на комп’ютері і придумує собі атракціони з підручних засобів (катається на радарі або антени, на жаль, не сильна в техніці, скаче по бочках з-під пального тощо). Сергій ж дійсно живе усім цим. Людина старого гарту, він не розуміє, як можна допускати хоч найменшу помилку в роботі, покладатися на техніку. Це – два різних покоління, різні світогляди, які не можуть, та й не особливо прагнуть зрозуміти один одного.
Двоє чоловіків живуть наодинці давно і вже дратують один одного (замкнутий простір творить чудеса, на жаль, частіше злі). Павло допускає помилки в роботі, Сергій реагує не цілком адекватно, виплескуючи роздратування на хлопця. Щоб загладити провину (а, може, подобрев після виплеску негативу? Рішення залишимо глядачам), Сергій відправляється на риболовлю, хоча начальство не дуже схвалює подібні відлучки. І, за законом підлості, який завжди працює без осічок, Павло приймає радіограму про нещасний випадок з коханою дружиною і сином Сергія. У світлі останніх подій хлопцеві здається страшнувато розповісти про це Сергію, тим більше, що і начальство говорило «потім ні про що не питай, не чіпай його» і обіцяв, що протягом декількох днів за ними прийде криголам. Але тут починаються різноманітні накладки. Ситуація затягується, Павло малодушничает, і тут-то і починає проявлятися його справжня сутність.
Зіграно це все дуже і дуже гідно. Григорій Добригін нітрохи не губиться на тлі абсолютно природного Сергія Пускепалиса, і складає з ним відмінний дует. Крім цих двох акторів у фільмі грає сама природа. Ведмідь, ледве не спробував на зуб оператора (здається, всі розмови на кінофестивалі зводилися саме до цієї розповіді). Холодна і відсторонена краса Чукотки теж працює на досягнення потрібного ефекту. Багато глядачів нарікають на банальний сюжет і дивну кінцівку. Помилуйте, оригінальні історії закінчилися приблизно в біблійні часи. Або навіть трохи раніше. А кінцівка, по-моєму, цілком у дусі всього фільму і самого життя. Не можу уявити ніякий інший варіант, який би не вибивався із загального настрою картини.
«Як я провів цим літом» володіє яскравою індивідуальністю, своїм власним, впізнаваним обличчям. Цей фільм можна і потрібно підносити в подарунок любителям хорошого, неквапливого кіно, втомленим від слабких виробів або бездумного екшену. Ця картина може допомогти пізнати себе, краще розібратися в своєму внутрішньому світі і, можливо, стати більш чуйним по відношенню до оточуючих тебе людей. І якщо хтось, згадавши про фільм зможе проявити трохи більше сміливості у життєвих питаннях, це вже буде велике досягнення нового кінематографа Росії.