Як нажитися на чужому таланті: посібник для початківців шахраїв.

Групу «Кафе» я перший раз почула ще в кінці 90-х, коли вчилася в старших класах школи – пісенька про «Товариша сержанта» тоді звучала на всіх радіостанціях. І хоча прихильницею такої музики ніколи не була , навіть на концерт «Кафе» якось ходила – затягнув один. І знаєте – сподобалося. Кілька пісень у моєму плеєрі донині живуть. Живі такі хлопці, щирі. Соліст, Олексій Смирнов (він же, як я дізналася пізніше, і автор всіх пісень) – такий зворушливий очкарик… Чимось на Леннона схожий. І, до речі, співає не гірше!
Правда, широко розкрутитися у цього колективу так і не вийшло – деякі пісні були на слуху, а назва хіба що пітерським меломанам більш або менш відомо. Цілком типова історія, коли талановиті музиканти залишаються в тіні менш обдарованих, але більш нахабних і пробивних колег. «Кафе», мабуть, належали до першої категорії, і ледь не канули в небуття, запам’ятавшись широкому колу лише «Товаришем сержантом».
Якийсь час я взагалі думала, що група розпалася – у всякому разі, чути їх не було навіть у Пітері. Але нещодавно, риючись в мережі, я знайшла інформацію про те, що не одна група з такою назвою зараз існує, а дві! Одна в Пітері – та сама, з солістом-очкариком… А друга…
Якийсь московський колектив, як мені вдалося з’ясувати, зарившись у Всесвітню павутину, який назвався «КаФе» (назва відрізняється від оригінального великою літерою Ф) щосили представляє сам себе як «ту саму групу, певшую «Товариша сержанта». Ніхто з учасників цього колективу, на перший погляд, не має відношення ні до пісень «Кафе», ні до оригінального складу групи – так якого ж, хочеться дізнатися, праву? Виявилося, що все непросто. Продюсер московської команди, хтось А. Бриженюк, у всіх Інтернет – джерелах зараховує себе до засновників групи, і вважає, що його група і є справжнє «Кафе», яке він відродив з небуття. В задумі, я звернулася за коментарями до того самого друга, який коли-то затягнув мене на концерт. Запитала – чи знає він що-небудь про пана Бриженюка і його групу? Той страшенно здивувався, і сказав, що такого персонажа в історії колективу не пригадає, хоча знайомий з творчістю «Кафе» більше десятка років, і на концерт ходив не далі, ніж у цьому році. А потім прислав посилання на спільноту групи в одній із соціальних мереж, де мені вдалося познайомитися особисто з музикантами пітерського складу. Тут у мені прокинувся, здавалося б, навіки заснув журналіст (два з гаком роки вивчала в універі ази цієї професії), і обрушила я на хлопців мільйон запитань – хто, що, як, чому?
І ось що вдалося дізнатися: р-н Бриженюк, якого в упор не запам’ятав мій друг-меломан, і правда колись грав у «Кафе» – правда, всього пару концертів, підміняючи основного ударника. Намагався зачепитися за місце в основному складі, але оскільки «підсидіти» колегу-ударника не вдалося, не солоно облизня відбув на заробітки до столиці, де й проживає донині. Довгі роки про Бриженюке ніхто нічого не чув, поки в 2008-му він не подзвонив музикантам «Кафе», запропонувавши «по старій дружбі» свою допомогу в організації концертів у столиці. «Кафешники», повіривши в щирість намірів колишнього колеги, підписали низку паперів, що дають Бриженюку діяти від імені групи, і навіть права на виконання кількох відомих пісень йому передавши (нібито для того, щоб той міг безперешкодно представляти групу на радіостанціях). Говорячи доступними простому обивателю мовою – лохонулись. Бо р-н Бриженюк незабаром зник, а ще через пару місяців і з’явилася та сама столична група.
Версія цієї історії «від Бриженюка» виглядає дещо інакше – нібито він чи не кістьми ліг заради групи, а підлі пітерці не приїжджали на концерти, підставляючи його на гроші – ось і довелося шукати їм заміну. Але ознайомившись з величезною кількістю приголомшливих своєю безграмотністю і кострубатою мовою опусів, розвішаних командою Бриженюка по Інтернету (дивно, до речі. Чи жадібності, то ще з якоїсь причини, але московський «продюсер» поскупився на піар-компанію, явно довіривши її непрофесіоналам) в правдивість цього особисто я не вірю.
Умови для шахрая ідеальні – не сильно розкручена назва, зате куди більш розкручені, впізнавані, і головне, талановиті пісні групи. Були б музиканти трохи більше відомі – і ганьби б горе-продюсеру не уникнути. А так – глядач все одно нікого в обличчя не знає, головне – щоб мелодія звучала знайома. А хто там співає і грає на гітарі – неважливо. Остап Бендер нервово курить в сторонці!
Ми знайомі, з якими я поділилася цією історією, розділилися в думках. Перші (ідеалісти) на стороні пітерців, і обурені діями «продюсера», другі (циніки кажуть – мовляв, самі винні, нічого було дзьобом клацати.
Але на самій-то справі, як пояснили представники пітерської команди, авторське право поки ще ніхто не відміняв. І всі ті папірці, які музиканти по необачності підписали, хоча і дещо ускладнюють їм життя, однак не дають Бриженюку ніяких прав на назву групи. В цьому я, як юрист, переконалася. Назва за законом належить пітерської групи, авторський договір на пісні опротестований у суді – але поки суд та діло (а в нашій державі подібні позови можуть розбиратися довгі місяці, якщо не роки) – Бриженюк співтовариші має всі шанси зрубати ще чимало бабла за корпоративами. Тим більше, Новий Рік скоро.
Не знаю чому, але дуже зачепила мене ця історія, і хочеться донести її до максимально можливої кількості співгромадян. Хтось просто сприйме написане мною, як інформацію. Хтось зрозуміє як застереження. А хтось, може бути, і як керівництво до дії – це вже питання совісті…
текст – Лара Казакова
Джерело – власне розслідування.