Ліричні вірші сучасних поетів – чи знайдуть вони читача?

Мережева поезія – це явище, яке неможливо ігнорувати. Хіба можна було припустити таку люту тягу до стихотворчеству у нашого середньостатистичного обивателя. Розуму незбагненно! Поки не було інтернету (мається на увазі доступність останнього) не можна було й уявити собі скільки у нас поетів. На найбільшому сервері поезії Стихирі зареєстровано 220 тисяч сучасних поетів та розміщено понад 7 000 000 творів. Щодня на сервер заходить понад 50 000 відвідувачів. Добре це чи погано? З одного боку просто чудово – що може бути цінніше тяги людини до піднесеного? А з іншого – як розібратися в цьому океані творів і знайти те, що тобі цікаво, що буде співзвучне твоїй душі? Це непросте завдання. До того ж на Стихирі відсутній яка б те ні було редакційна політика, а значить за якістю текстів ніхто не стежить і виловлювати перлини з моря графоманських опусів і просто учнівських віршів стає все важче.
У зв’язку з викладеними вище причинами абсолютно закономірний наступний етап – сучасні поети, які публікуються на Стихирі і в співтовариствах на блогах створюють свої сайти, благо з розвитком інтернету це вже не становить проблеми. На таких невеликих поетичних сайтах існує в редакції, яка відбирає вірші та авторів за рівнем, напрямом і т. д. – іншими словами, здійснює редакційну політику. Логічно припустити, що на такому поетичному сайті читачеві легше орієнтуватися і простіше знайти цікавих авторів, буде редакційна політика сайту збігається з уявленнями читача про поезії. Ось що пише у своєму жж один з творців такого сайту:
“Всупереч поширеній думку, визначення “висока поезія” не є оціночною характеристикою, а позначає, швидше, якийсь своєрідний жанр поетичного мистецтва. Особливе виділення цього жанру в наш час набуває відому актуальність, оскільки характерне для нього філософське або медитативний переосмислення життєвих реалій в контексті великої метафізичної традиції пошуків сенсу буття, спроб розгадки прихованої містичної сутності любові і ненависті, життя і смерті, прагнення виявити дійсну роль людського генія в грандіозному універсумі Всесвіту – в сучасній поезії стрімко витісняється вульгарними сьогохвилинними мотивами, балаганным ерничеством і манірним кривлянням.
Занепад стилю, про який доводиться говорити стосовно нинішньої російської літератури, свідчить, на жаль, про зниження рівня пасіонарності нашого суспільства і є одним з ознак калі-юги (мене цілком влаштовує ця індуїстська дефініція) або, якщо завгодно, активізуються апостасийных процесів. Я впевнений, втім, що багатьох цінителів високої поезії аж ніяк не радує дегенеративна профанація цього жанру, зразки якої заполонили сторінки багатьох мережевих поетичних порталів. В результаті для сучасного автора, творчість якого дійсно здатне пробудити певний читацький інтерес, публікація на подібному порталі стає справою практично безглуздим – графоманська трясовина швидко закриє непроглядний звід сморідної рідоти над золотим проблиском таланту. Єдиний вихід в даній ситуації – створення нового літературного інтернет-ресурсу, на якому буде здійснюватися грамотна редакційна політика. Зрозуміло, проводити таку здатні люди не чужі стихотворчеству і вільно орієнтуються у всьому різноманітті проявів вітчизняної і світової літератури.”
І справді в 20 столітті поезія перенесла безліч різних хвороб – футуризм, символізм, авангардизм та інші “ізми”. Не можна сказати, що все це було суворо негативним явищем, але безсумнівно породило цілу плеяду так назывемых поетів, які, позиціонуючи себе як прихильники того чи іншого модного напрямку, по суті займаються профанацією поезії. Звичайно і сам століття був не простий – надто насичений революціями і війнами. Настала своєрідна втома від змін. За інерцією і в мережевий поезії зустрічаються спроби мімікрувати під той чи інший “ізм”, але читача не обдуриш. Тут не врятують ніякі регалії і премії – в мережі любитель поезії шукає те, що йому цікаво і ніщо, крім його смаків і переваг (принаймні, поки), не впливає на його вибір.
Сучасна людина, як і сучасний поет все частіше звертається до вічних тем – кохання, життя і смерті, дружби, гармонії з природою. Схоже 21 століття буде століттям повернення класики в поезію, класичні ліричні вірші легше знайдуть читача, ніж штучні нагромадження поетів-експериментаторів. Власне, як ні парадоксально, але в епоху інформаційного суспільства та нанотехнологій тільки справжня лірика – любовна, філософська і навіть громадянська здатна нагадати людині про вічність, про швидкоплинність життя, змусити його побачити зоряне небо над головою і згадати про моральному законі всередині, а значить – прийти в себе, повернутися додому, згадати про свою людської природи.
У статті використана цитата з ЖЖ scivarin, автора поетичного сайту, на якому читач може знайти красиві романтичні вірші про кохання і життя в жанрі високої поезії.