Перші капіталісти

Перші капіталісти і дійсно ризикували, і працювали в поті чола — якщо порівняти їх з колишніми порожніми класами і станами багатіїв, що, звичайно, зовсім не обеляло їх в очах працювали на них найманих робітників, перед якими вони поставали не менш жадібними експлуататорами, ніж феодали минулого часу. Проте ця нова експлуатація здійснювалася вже в умовах особистої свободи і експлуататорів («володіння людьми робить і самого власника невільним»,— писав один російський літератор), і експлуатованих. І ці встановлені буржуазним ладом відносини особистої свободи людей відкрили дорогу і до їх боротьбі за справедливість і в економічних, виробничих відносинах людей.
До теперішнього часу капіталізм серйозно модифікувався. Розвиток різних видів і форм позичкового капіталу (і серед них особливо акціонерної власності) привело до такого стану, що і ризик для капіталістів серйозно зменшився, і їх особисті організаційні зусилля в сучасному виробництві мають все менше значення. Відповідно змінилися і форми розподілу капіталу: замість одноосібно що привласнюється капіталістом-підприємцем прибутку — відсоток, одержуваний власником капіталу, і підприємницький дохід, одержуваний особою, дійсно застосовує цей капітал. З виникненням цих форм вся картина вже грунтовно заплутується. Дійсно, кожен одержувач відсотка є капіталістом, тобто суб’єктом, привласнюючим продукт чужої праці? Взяти, приміром, рядових вкладників банків, що одержують відсоток за вкладами. Нерідко рівень цього відсотка виявляється нижче темпів інфляції, і це означає, що реальна вартість вкладу в банку, навіть з приростом відсотків, не зростає, а зменшується. Чи відповідає це поняття капіталу як «самовозрастающей вартості»? Мабуть, немає. Візьмемо тепер підприємницький дохід. Його можна визначити як перевищення доходу капіталіста-підприємця над справедливим відшкодуванням його витрат праці по управлінню виробництвом. А який нині розмір цього «справедливого відшкодування»? А якщо капіталіст і днює і ночує на підприємстві? Але зараз і ці питання багато в чому здаються порожніми. Капіталістичними підприємствами, як правило, керують наймані управляючі, і фактично всією системою капіталістичного відтворення керують монополістичні угруповання, які отримують свої доходи вже на зовсім інших принципах, відмінних, зрозуміло, і від принципу розподілу по праці, і навіть від принципу розподілу капіталу, все ж зберігає якусь подобу справедливості (хоча б з позицій докапіталістичних формацій).
Зараз нам доведеться назвати слово, від якого до цих пір, як від чуми, сахаються наші вчені-економісти. Це слово — капітал. Замислимося над ним. Нам постійно твердили і твердять, що цього поняття немає і не може бути при соціалізмі. Ми постійно зустрічаємося в нашому житті та діяльності з відсотками, а це — форма розподілу капіталу. А орендна плата, платежі з авторських прав і винагород — адже це класичні форми розподілу по капіталу (не по праці ж!). Нам скажуть, що капітал — це відношення, при якому його власник має можливість лрисваивать собі додаткову вартість, вироблену працею інших людей, а у нас-де цього бути не може. Але ж відсотки, які банк виплачує але вкладами, мають своїм джерелом саме додаткову вартість, вироблену працею інших людей; інших джерел доходу у нас просто немає.
Тоді нам скажуть, що у нас немає і не може бути людей, що живуть за рахунок привласнення продукту чужої праці. І знову неправда. А правило виплати авторських винагород спадкоємцям автора, а власники багатотисячних вкладів у банках? Деякі з них можуть жити, і справді живуть безбідно, не працюючи. Прийнятий курс на розвиток кооперації може ще більше поглибити диференціацію доходів у суспільстві, і стан цих нових рантьє може ще більше зрости.
Таким чином, подивившись відкритими очима на нашу дійсність, ми побачимо, що у нас зберігаються ті ж форми розподілу по ПРАЦІ та капіталу, що і при капіталізмі. Це — свідоцтво того, що ми ще не так далеко пішли від капіталізму, як би нам хотілося. Це і підтвердження тієї незаперечної істини, що, не пішовши істотно вперед від капіталізму в розвитку продуктивних сил, ми не можемо відірватися від нього і за організаційно-правовими формами виробництва і розподілу суспільного багатства.
Про що ж це говорить? Про те, що ми неминуче сповзаємо до капіталізму? Аж ніяк ні. Це говорить про те, що ми не можемо безтурботно спочивати в повній впевненості, що всі проблеми розподілу вирішено з перемогою Великої Жовтневої революції і з проголошенням загальнонародної власності. Це говорить про те, що поки наші продуктивні сили ще не дозволяють відмовитися від розподілу капіталу, ні від розподілу по праці (відмовившись від того чи іншого, ми ризикуємо лише загальмувати розвиток цих продуктивних сил). Ми повинні проявляти велику пильність і обережність у виборі між тим позитивним, що дають ці форми розподілу, і тим негативним, ніж ці форми небезпечні і що вони щоденно породжують. У нас є можливість тримати ці процеси під контролем — це в першу чергу податкова політика, засоби грошово-кредитного регулювання, зважена соціальна політика і т. д., але поки ми їх використовуємо ще й недостатньо і неефективно, і не з тим розумінням, яке необхідно.
Що спільного може бути між металургійним комбінатом і кочують цирком-шапіто, між відчайдушно-сміливої експедицією в полярні широти і скромною будкою шевця-кустаря, між звичайній селянській фермою і світовим телеграфним агентством? Зрозуміло, нічого — відповість обережний читач,— якщо тільки тут немає якогось підступу… Ні, підступу немає, а між тим спільне між усіма цими явищами людської цивілізації є. Це загальне полягає в тому, що всі вони — підприємства!
Дійсно, в кожному з них людський розум, кмітливість, знання, нарешті, завзятість об’єднуються з відомими матеріальними засобами, ресурсами на основі певного плану або програми дій, орієнтованих на досягнення певної наперед визначеної мети. Така єдність цілей і засобів і є підприємство. В ньому мета визначає засоби, які обираються для її досягнення, інакше кажучи — виробничу, організаційну, технологічну.
Стаття надана: Економічне будівництво