Роздуми на тему «вінілу»

Назад у майбутнє?
Ідея написати цей матеріал виникла після розмови з одним моїм другом. Так вже вийшло, що він надовго випав з мого кола спілкування, а нещодавно ми знову з ним зустрілися. І як у старе час розмова досить швидко зійшов на «технічні рейки», вилившись у традиційну тему для спору: «Що звучить краще вініл або CD?»
Перед тим як продовжити тему я хочу ненадовго повернутися назад у далекі 80-ті роки минулого століття. Тоді ми з ним серйозно займалися конструюванням підсилювачів та іншої звукової апаратури. У той час асортимент доступною техніки був достатньо мізерним і навіть якщо ти вибереш собі за смаком апарат не факт, що зможеш купити. І справа була не у високих цінах, а просто у відсутності потрібної апаратури у продажу.
Тому багатьом технічно грамотним людям було простіше зробити потрібний підсилювач або акустику самим, чим щодня оббивати пороги магазинів в очікуванні того щасливого моменту, коли в продаж надійдуть жадані апарати. Джерелами якісного аудіо контенту у 80-ті служили два основні пристрої: вініловий програвач і катушечный стереомагнітофон. Був і ще один джерело це УКХ тюнер, але оскільки по радіо тоді нічого цікавого, як правило, не передавали, то особливої потреби в цьому девайсі не було. «Касетник» вітчизняного виробництва ніхто з серйозних цінителів звуку не вважав гідними уваги. Який Hi Fi може бути, при швидкості руху плівки 4,76 см/сек і досить вузькою навіть у апаратури першого класу смузі частот?
Саме тому основна увага приділялася придбанню якісної вінілової «вертушки» і катушечная стерео магнітофона. Як правило, відразу після покупки «вертушка» зазнавала значного тюнінгу і далі успішно працювала довго і якісно. При цьому сам процес модернізації нагадував «шаманські танці з бубном» бо завжди можна було знайти, що ще підлаштувати і замінити в апараті. Регулювання тонарма і швидкості обертання диска по стробоскопу було цілим ритуалом. А адже ще потрібно не забувати і платівку від пилу почистити. В нагороду за дотримання цих правил можна було отримати досить якісний і чистий звук, правда, в дуже скромному частотному діапазоні, за сьогоднішніми мірками.
Особисто мене у звучанні платівки завжди дратувала присутність шумів різного походження. Багато звичайно може заперечити мені, сказавши, що саме вони і роблять звук природним і «живим». Але саме шуми в ньому мені не подобалися тоді, як втім, і зараз. Вони заважали зосередитися на головному, на прослуховуванні музики, постійно відволікаючи на себе увагу. Спробувавши зробити і настроїти самостійно кілька подавлювачів шумів, я не був у великому захваті від результатів їх роботи. Природно це були аналогові шумоподавлювача як правило компандерного типу. Кожен раз, змінюючи рівень резекції шуму, доводилося вибирати між кількістю усунених перешкод і ступенем спотворення спектра сигналу. В першу чергу, як і належить, по теорії, від шумоглушника страждали високі частоти. Що призводило до зниження прозорості і соковитості звучання. Здавалося, що шуми надовго залишаться не переможеними, і будуть продовжувати свою чорну справу далі.
Але коли я вперше у той час почув, як звучить компакт-диск, то більше слухати платівки вже не міг, назавжди «захворівши» цим чистим і соковитим звуком, позбавленим шумів і сторонніх домішок. Саме тоді мені вдалося відчути повну атмосферу занурення в концертний зал. Здавалося, що в ньому тільки я і артист з оркестром. Ефект був просто приголомшливий.
Можна довго говорити на тему цифровий рафінованості та інших особливостях, властивих цієї технології, але відсутність шумів, на мій погляд, самий головний її плюс. Причому він настільки суттєвий, що деякі незначні технологічні недоліки цілком терпимі. Звичайно, в ній є і інші важливі достоїнства зокрема простота експлуатації плеєра. Вам більше не потрібно здійснювати «ритуальні танці» над програвачем достатньо натиснути кнопку, вставити диск в лоток і далі насолоджуватися музикою. Так, і самі CD вимагають набагато менше догляду, ніж вінілові платівки. І до того ж, вони значно більш стійкі до механічних впливів.
Мій сайт: