Війна – погляд художника

Прем’єра фільму відбулася в травні 2009 року в Москві. Напередодні річниці збройного протистояння в Південній Осетії кореспондент ВК поговорив із заслуженим діячем мистецтв Росії, народним артистом Північної Осетії Якимом Салбиевым.
– За яких обставин почалась робота над документальним фільмом?
– Ми в’їхали в Цхінвал відразу після того, як отримали таку можливість. Я зустрів одинадцятирічного хлопчика Діму Джиоєва. Раніше він бачив війну тільки в кіно, а тепер вона пройшла перед його очима. Ми пройшли з Дімою по місту, в якому йшли бої… На все це ми дивимося очима Діми Джиоєва. Фільм без закадрового тексту, в ньому немає журналістських коментарів, пропаганди. Я хотів, щоб глядачі побачили і почули тих, хто був на цій війні, хто постраждав від неї. Мені здається, що їх слова звучать переконливо.
– Дімі Джиоєву, мабуть, довелося побачити в такому віці смерть?
– Довелося. Він показав свою вулицю, будинок. Він знає, що багатьох його сусідів вже немає в живих. Діма подивився фільм в травні в Москві. Його запросили на перегляд в російське міністерство у справах друку та інформації.
– Хлопчик виріс в республіці, яка залишалася нестабільною. Як він розуміє і пояснює таку ситуацію?
– У фільмі є слова Діми про те, що Цхінвалі –його улюблене місто. Він назвав його дуже красивим. Хлопчик навчається в школі, кажуть, що він змінився за цей час. Ті, хто бачить війну, природно, сильно змінюється.
– Ваш фільм став учасником багатьох фестивалів…
– Фільм був запрошений на різні кінофестивалі. На одному з них – у Севастополі – він виявився виключеним з конкурсної програми прямо в день показу. Мені сказали, що це сталося з політичної причини – точку зору авторів фільму ми, мовляв, не поділяємо.
– Виходить, що це політичний фільм?
– Ніякої політики в цьому немає. Немає жодних політичних заяв, я не знімав президентів. Кажуть прості люди, яких я зустрів у Цхінвалі. Всі вони були безпосередніми свідками серпневих подій. Мабуть, організаторів фестивалю у Севастополі їхні свідчення не цікавлять. Ось за цим я бачу голу політику.
– Чи відома вам реакція на фільм грузинської сторони?
– На грузинських сайтах я читав інформаційні повідомлення про прем’єрі фільму в московському Будинку кіно. Ні негативних, ні позитивних відгуків грузинських колег я не чув. Можливо, вони прозвучать на показі фільму в РІА “Новости” в річницю війни. Кожен може поставити запитання або відповісти на ті питання, поставлені у фільмі – хто пояснить матерям, чому загинули їхні сини, хто пояснить дружинам, чому вони залишилися вдовами, хто відповість дітям, чому вони залишилися без батьків? Кіно може тільки поставити питання, воно не вирішує політичних проблем.
– Але в такій ситуації діячі культури, зокрема кінематографісти, можуть зробити більше, ніж політики.
– Це вірно. Але сьогодні політична еліта непослідовна і алогічна. Діячеві культури важко відшукати можливість говорити часто і голосно. Велику Вітчизняну війну виграли не політики, а народ об’єднався. Театри, кіностудії тоді продовжували працювати в евакуації. Вони мали можливість говорити голосно з людьми. Сьогоднішні політики амбітні і хочуть говорити більшою мірою про себе.
– Розмовляючи з кінорежисером Якимом Салбиевым, не можна не запитати його про творчі плани.
– Коли я знімав “Серпень. Цхінвал”, думав, що через рік треба до цієї історії повернутися. Що змінилося? Що стало з героями цього фільму? Яким став Цхінвал через рік після подій? Відповіді на ці питання можуть лягти в основу наступного документального фільму.
Олег Кушаты, «Вісник Кавказу»