Все, що ви не знали про аніме, але хотіли запитати

Незважаючи на те, що аніме все частіше знаходить своїх шанувальників, багато хто ще не знає, що ж це таке. Отже, термін аніме походить від англ. animation – анімація (мультиплікація). Однак аніме – це анімація, вироблена саме в Японії. Не просто намальована (бо в епоху повальних глобалізації та інтеграції малювати можна, що завгодно і де завгодно), а саме вироблена або, простіше кажучи, придумана. З поняттям аніме тісно пов’язане поняття «манга». Якщо на пальцях, то це комікси, причому, в Японії вони не є прерогативою виключно дітей. Мангу в Країні висхідного сонця читають усі, від мала до велика і на різні теми. Якщо можна так висловитися, то у багато аніме «ноги ростуть» саме з манги, тобто аніме є екранізацією манги. Слово «манга» придумав знаменитий художник Кацусіка Хокусай в 1814 році, і означає воно «гротески», «дивні (або веселі) картинки». Однак самі японські комікси існували (під різними назвами) задовго до цього. Але повернемося до аніме.
Незважаючи на вже згадане поширення культури аніме, для багатьох цей жанр з’являється виключно у вигляді «і грудастих большеглазых дівчат з ногами від кутніх зубів». З крайнім «сумом» хотілося б відзначити, що це далеко не так. Так, в аніме є підкатегорія хентай з горезвісними дівчатами, але цим справа не обмежується – існує безліч стилів малювання аніме і “великі … очі” тут не головне. Одні лише легковажні дівчата теж не скачуть по екрану вздовж і впоперек – є цілком серйозні представники аніме, які найчастіше базуються на традиційних для Японії міфах, легендах і переказах, навіть притчах! В яких підростаючому (і не тільки) поколінню прописуються на підкірку поняття про добро і зло, дружбі і ворожнечі, честі і безчестя. Так, найчастіше помітні разухабистые анимешки, поверхнево оповідають про перестрілки в космосі, подорожах по фентезійного світах і т. п., але є й справжні шедеври жанру… І ми сподіваємося, що Ви їх розпізнаєте і полюбите так само, як любимо ми…
Перше аніме з’явилося в Японії аж у 1917 році. Природно, що спочатку воно було надзвичайно далеко від того, що ми спостерігаємо зараз. Найпершим японським анімаційним фільмом вважається «Новий альбом нарисів» («Дэкобоко Сін Гаті», 1917) Дэкотэна Симокавы. Природно, що фільм до нашого часу не зберігся, але з іншого боку він представляє інтерес тільки для дуже вузького прошарку любителів-ентузіастів або істориків кіно.
Ми не будемо перераховувати, через що пройшла японська анімація на шляху до свого існуючого стану, це виходить за рамки нашої статті за своїм обсягом, а перенесемося ближче до нашого часу, до моменту виходу першого аніме-серіалу. Першим значним аніме-серіалом в Японії став «Могутній Атом» (Tetsuwan Atom, 1963 р.), природно, він був чорно-білим. Однак, самим першим був «Календар в картинках студії Отоги» (1962).
«Могутній Атом» виділявся на тлі інших мультфільмів наявністю мета-сюжету, тобто міні-сюжет був у кожній серії, які пов’язувалися між собою єдиною логічною ниткою. Саме в «Могутній Атом» вперше висловилися методи «обмеженою анімації» («limited animation»), які стали потім канонами аніме. Це означало економію на кількості кадрів в мультиплікації, зате приділення детального опрацювання фону і персонажів. Природно, це робилося не просто так, а тому, що фінансування аніме-проектів не завжди була достатньою і доводилося економити, на чому є. Були розроблені прийоми, що дозволяють використовувати вже намальовані моменти, стоп-кадри, включення в серії флэшбэков і т. п.
Найбільш помітним і класичним ознакою аніме є «великі очі» – інколи непропорційно великі очі персонажів. Це пов’язано з рядом моментів. По-перше, спочатку великі «світяться» очі з довгими віями малювалися виключно у персонажів сьодзьо-манги, оскільки на Сході подібне вважається дуже гарним. По-друге, очі в японській анімації є центральним об’єктом особи (в американській сучасної анімації, навпаки, таким об’єктом вважається рот) і означають готовність персонажа до сприйняття і споглядання. Що вже очі персонажа, тим нижче у нього ці здібності, тому «великі очі» означають юність, наївність, довірливість, відкритість тощо
Ще слід відзначити такі особливості, незвичні для нашого глядача: Посеред серіалу герой може легко «перетворитися» в плюшевого зайчика/собачку/кішечку з відповідними атрибутами навроде вушок і хвоста. Таким чином автори наголошують на «дитячість» персонажа і несерйозність його поведінки. Коли у персонажа «стікає вниз куточок рота, значить, він нервово посміхається і знаходиться в стресовому стані. Також в стані стресу персонаж знаходиться, коли він раптом «знебарвлюється» і на задньому плані починають заважати якісь червякообразные смуги:)
Коли у героя з’являється крапелька поту, значить, він занурений у власні переживання про те, що не може чогось зробити, або боїться. В принципі, після перегляду двох-трьох серіалів дані прояви міміки, жестів, вегетативної системи та іншого стають інтуїтивно зрозумілі. А це означає, що Ви приєдналися до табору отаку:) Отаку це шанувальники аніме самих різних ступенів захопленості: від самого простого перегляду до косплею, написання фанфіків і іншої атрибутики.
Термін «косплей» є скороченням від англ. «costumed play» – тобто «костюмована гра», навіть в якійсь мірі «карнавал». Отаку влаштовують різні фестивалі (у нас, наприклад, відомий Анифест), на яких перевтілюються (назвати це переодяганням просто язик не повертається) в улюблених персонажів допомогою відтворення костюмів та атрибутики. Існують також професійні косплейеры, костюми яких відрізняються високим рівнем відповідності оригіналу, багатством оздоблення та іншим антуражем. У нашій країні косплей тільки набирає оберти, чого не можна сказати (природно!) про родоначальницю аніме – Японії. Там для косплейеров просто рай – в спеціалізованих магазинах продаються, скажімо, вже готові жезли для Сейлормун або AX’івські хрести з «Trinity blood». Фанфіки ж є менш витратним заходом – в плані матеріальних ресурсів, однак, часу на них доведеться витратити чи не найбільше. Особливо, якщо у вас немає письменницького таланту, а продовжити пригоди улюблених героїв ох як хочеться. Власне, фанфіки це аматорські розповіді як на основі вже існуючих персонажів (не тільки аніме, але і фільмів і книг), так і з придумуванням власних, діючих у створеному аніме-світі (або знову-таки світі книги або фільму). Іноді навіть виходить цікавіше оригіналу.
Більш детальну інформацію про аніме можна почерпнути тут