Мамо, мені потрібно поговорити з тобою!
Катерина копалася в городі, коли почула голос дочки.
— Мам! ти де?
вона насилу розігнула спину. Тримаючи руку на попереку, пішла до воріт.
— тут я, в городі. Ой, і Санечка приїхав! – Вона радісно розкрила обійми біжить їй назустріч онукові. – А Вадим, працює?
— так, мам, все як завжди. Підемо в будинок, я тобі продуктів привезла.
Катерина зробила крок і ойкнула. Біль пронизала поперек і віддала в ногу.
— що, мам? – Дочка неспокійно заглянула в обличчя матері.
— так, як попрацюю внаклонку, так спина болить, сил немає. Зараз розійдуся, не переживай. – Катерина повільно, тримаючись за поручні, піднялася сходами ганку.
У кухні на підлозі біля столу стояли два пакети. Катерина підійшла і заглянула в них.
— ну куди стільки привезла? Мені однієї не з’їсти. Або ви залишитеся у мене? – Вона з надією обернулося до дочки.
— Мам! Я знайшов свій пістолет! І самоскид. – Саня вибіг з-за грубки з пістолетом в руці, роблячи вигляд, що стріляє.
— добре, не заважай. – Відмахнулася Маша від сина. — Рада б, та не відпустять мене. Завтра поїдемо, 8212; відповіла вона матері.
— Ой, я тоді з вечора тісто поставлю, пирогів вам напечу вранці. Як знала, молока взяла у Валентини, – говорила Катерина і на ходу вивантажувала продукти з пакетів.
а сама думала, що неспроста дочка приїхала. Серце підказувало, щось сталося. Чекала, не задавала питань. Довірчих відносин між ними не було з того моменту, як Маша стала жити самостійно.
-Тепло у тебе, натоплено. – Маша притулилася спиною до теплої печі.
— ночі вже холодні, сирі. Боюся поперек застудити. Та й спати приємніше в теплі.
вони повечеряли, Катерина замішала тісто і поставила блюдо на грубку підніматися. Саня, надихавшись чистого повітря, заснув швидко.
— Мам, мені потрібно з тобою поговорити. – Обережно почала Маша.
вони сиділи за столом, над яким висіла тьмяна лампочка. У кутах і за грубкою насторожено тремтіли причаїлися тіні.
— здогадалася вже. Не томі, говори вже, дочка. Сталося що? – Катерина помітила, що дочка відвела збентежено очі.
— ні. Все добре. – Маша з якимось відчаєм глянула на матір. — ми з Вадимом хочемо купити квартиру побільше. Він вмовляє другу дитину народити.
— ось і добре. І правильно. Я вже подумала…. – Катерина осіклася, зрозумівши раптом, що це не всі новини, заради яких приїхала дочка.
серце тривожно забилося в грудях.
— ми ще за машину кредит не виплатили. Іпотеку не вигідно брати, відсотки великі. Вадим пропонує продати будинок. Ти переїдеш до нас. У тебе буде своя кімната. Гаряча вода, не треба грубку топити, на колодязь за водою з відрами ходити. Он, у тебе і спина болить. Відпочинеш від свого городу. Зараз цілий рік все купити в магазині можна. – Маша смикала край скатертини.
— та хіба порівняєш смачне, своє з магазинним? Ти ж сама говорила …
— Мам. Будинок старий. Тут і лікарні немає. А якщо що трапиться? Сусідка твоя як померла? Впала в городі, тільки через день знайшли. А батько? — Гнула свою лінію Маша.
— Так-то воно так. Тільки в будинку ще мої батьки жили, а ти говориш продати. Та й навіщо я вам заважати буду?
— Мам, ну, правда. Тобі добре буде. Я народжу, ти допоможеш з онукою сидіти. І їздити нікуди не треба. Ми нашу квартиру продамо, додамо частину грошей від продажу будинку. У тебе ще гроші залишаться. – Вмовляла доньку.
Катерина подивилася на всі боки. Звичайно, будинок старий. Руки чоловічі постійно потрібні. То одне треба зробити, то щось підремонтувати. Був би живий Павло…
Катерина згадала, як взимку у нього заболів живіт. Ущемило грижу. Як вранці бігала до сусіда, просила з’їздити на машині в сусіднє село за три кілометри, щоб зателефонувати в районну лікарню і викликати швидку допомогу. Багато часу втратили. Потім його везли в лікарню по тряскою дорозі. А там хірурга не виявилося. Повезли в місто. Загалом, запізнилися. Чоловік помер.
Катерина роздумувала. ” Так, однією важко будинок утримувати. Спина дійсно останнім часом спокою не дає. Тиск скаче. Від Вадима толку мало. Він працює цілими днями. У село не заманиш пом очь. та й не вміє нічого. Все вірно. Тільки боязко якось».
— боязко мені, дочка. Заважати я буду вам, молодим, – вголос сказала вона.
— Хіба ти стара? Не будеш нам заважати. Вадима вдома практично не буває. Тільки спати приходить. Санька тебе любить.
— зараз любить. А скоро виросте …
— Мам, ми вже квартиру пригледіли. Велика, з ремонтом. Упустимо, не знайдемо іншу таку. А іпотека-кабала років на двадцять. Сама розумієш.
— розумію. – Кивнула Катерина.
— Мам, я тебе ніколи ні про що не просила. Можеш подумати, до завтра. – Ображено закінчила розмову Маша.
рано вранці, коли за вікнами тільки почало бліднути небо, Катерина напекла пирогів з капустою, з яйцем і зеленою цибулею. А сама все думала, зважувала всі ” ЗА ” і “проти”. “За” виходило більше. “Проти” — тільки те, що сама собі тут господиня. Так задумалася, що трохи пироги не спалила.
коли прокинулася дочка, похмура і неговірка, Катерина повідомила, що згодна на продаж будинку. Маша відразу повеселішала.
— ти збери тільки найнеобхідніше. Посуду у мене багато. Зайвого нічого не бери з собою. – Маша пурхала по будинку як метелик.
будинок продали швидко, з усім вмістом. Поки Дочка з чоловіком продавали свою квартиру, Катерина жила у сина. Опалення, вода, магазини на кожному розі, лікарні – всі блага життя в місті є. Катерина намагалася не думати, не сумніватися. Зроблено, продано. Чого вже. ДавшиБог, Все Буде так, як говорила дочка.
спочатку так і було. Під кінець зими Маша народила дівчинку. Радості було! Катерина допомагала, гуляла з дитиною, готувала обіди. Гроші, що залишилися від продажу будинку, розділила навпіл. Частину віддала синові. А то недобре, дочки допомагає, а йому нічого не дістається.
Внучка росла. Маша вийшла на роботу. Саня цілими днями сидів перед комп’ютером або гуляв з друзями. Не звикла Катерина тинятися без діла. Ледве дочекається, коли всі ввечері зберуться разом. А дочка невдоволено дорікає. Те посуд погано помила, та не туди поставила, нічого неможливо знайти. Те телевізор занадто голосно працює, т про не в тому режимі білизна прала в машині… одного разу забула на плиті чайник і заснула в своїй кімнаті. Вода википіла і він згорів. Маша і не думала стримувати роздратування, коли повернулася додому.
— я куплю чайник. Зараз же піду і куплю. – Катерина пішла одягатися, а Маша її не зупинила.
коли повернулася з магазину, почула розмову дочки з чоловіком.
— Ну що це таке? Так вона нам квартиру спалить. Хропе ночами. Я не висипаюся.
Катерина закусила губу. Зять заступався за неї, але дочка розпалювалася все більше. Катерина стояла в передпокої і слухала. І шкодувала, що будинок продала. Не дарма народна приказка говорить, що щоб з дітьми бути ближче, треба жити від них подалі. І грошей у неї майже зовсім не залишилося. Витратила все на дочку і квартиру нову. І тепер стала не потрібна. Внучка в сад ходять, онук в школі вчиться. А вона як прислуга готує, миє, стирає.
захлеснула образа. Дочка розгублено заморгала, коли побачила матір.
— попереджала тебе, що стара, пам’ять не та, сплю погано. Коли гроші потрібні були, ти лащилася, вмовляла мене продати будинок, переїхати до вас жити. А тепер скаржишся чоловікові, що сил у тебе немає, претензії пред’являєш, –говорила Катерина стоячи в дверях кухні.
— Я так і знала, що будеш дорікати грошима. З тобою неможливо розмовляти. Не подобається, йди до синочка свого, – вигукнула їй в обличчя Маша.
Катерина одяглася і вийшла з дому. Всю дорогу ковтала сльози і думала, що скаже синові. Сподобалося, як жила у нього, поки дочка квартиру продавала. Але і у дочки спочатку було добре.
син не здивувався, коли побачив на порозі матір. Зустрів не дуже привітно. Виявляється, Маша тижні два тому дзвонила йому і пропонувала, щоб мама жила по–черзі у них. Катерина ахнула.
& # 8212; як перехідний приз, чи що? Я ж будинок з тією умовою продала, що жити у неї буду. Я вам все найкраще завжди віддавала. Все до копійки, коли ви вступати вчитися в місто поїхали. А тепер повинна на старості років, немов бездомна поневірятися між будинками.
— Мам, все утрясеться. Помиритися. – Намагався заспокоїти її син. – Поживи тут. Правда, тісно у мене.
Катерина залишилася. Квартира Двокімнатна. Син з невісткою спати її поклали на диван в кімнаті своєї дочки Вікі. Переверталася Катерина, зітхала всю ніч. Гірко їй було усвідомлювати, що опинилася по своїй дурості в такій ситуації.
«Любила. Все найкраще їм віддавала. Працювала не покладаючи рук. Кожну копієчку економила, збирала. Їм же і віддала ” . Вона знову і знову намагалася зрозуміти, коли, в який момент щось упустила у вихованні дітей, зробила не так.
« треба було строжити їх більше. Та й не балувала я їх. Просто любила. Дорослі, у них свої сім’ї, своє життя. А я яка? Чужа? А якщо я захворію, слягу, куди мене тоді? В будинок престарілих? Так і помру на вулиці ” . — образа клекотіла в ній.
вранці у Катерини піднявся тиск. Коли всі розійшлися на роботу і навчання, вона написала синові записку, зібралася і поїхала на вокзал. ” вже краще у чужих жити буду, ніж у власних дітей, як чужа. До баби Ніни поїду. Вона зовсім одна. Я і раніше їй допомагала. Не відмовить. А якщо відмовить?” але про це думати не хотілося.
коли вийшла з автобуса, йшов дрібний, колючий дощик. Брела по розкислій дорозі повз свого колишнього будинку. Серце занило, коли побачила на вікнах свої фіранки. Чоловік сидів на ганку і чистив рибу. Зупинилася, дивлячись, як в різні боки відлітають лусочки. »прилипнуть до Взуття, по всьому будинку рознесе ” . Згадала, як за це лаяла чоловіка. При спогаді про нього серце стиснулося від туги і болю. ” якби Павло був живий, не довелося б стояти ось так, перед будинком, що став чужим. Якби … »
— ви до мене? – гукнув її чоловік, і Катерина здригнулася.
— я раніше жила тут. Це мій дім, — сказала і тут же пошкодувала.
чоловік відклав рибину, витер руки об штани і підійшов до неї.
— ви промокли. Ходімо в будинок.
— ні. Мені нічого не потрібно. Я до баби Ніни приїхала. – Катерина зробила крок у бік.
— Баба Ніна померла півроку тому, — сказав чоловік.
— як померла?! – Катерина похитнулася.
чоловік підтримав її під руку і повів до ганку.
Катерина з подивом помітила, що в будинку все залишилося на колишніх місцях. У неї було відчуття, що вона повернулася додому. І будинок чекав її. Розплакалася і все розповіла цьому абсолютно чужій людині, новому господареві її старого будинку.
— знаєте що. Я тут не живу постійно. Приїжджаю відпочити. Адже я народився в селі. Через два дні я повинен повернутися в місто, на роботу. Живіть тут. Мені буде приємно приїжджати сюди, коли в будинку тепло, натоплена піч, і пахне пирогами. Ви не завадите, навпаки. – Поспішно додав він, побачивши, що Катерина готова заперечити.
– У мене нікого немає. Дружина з донькою загинули в аварії. Адже вам нікуди йти. – Він не питав, А стверджував. – Через місяць приїду, подивимося, що можна зробити.
Катерина погодилася. Вирішила, що краще жити в своєму старому будинку на правах гості, ніж повернутися до дітей і ходити від хати до хати, як неприкаяна.
а далі – час покаже.