Цькування в інтернеті і кіберзагрози погрожують дітям та інтернеті
Cyberbullying (кибертравля, киберугроза) – це переслідування людини через мережу інтернет. Наприклад, коли користувач надсилає повідомлення з погрозами, поширюють чутки або фото, постять образливий контент або пишуть повідомлення з сексуальним контекстом.
Чим небезпечна цькування в інтернеті?
По-перше, воно неконтрольоване явище.
По-друге, таке переслідування має необмежену аудиторію. Згідно з дослідженням, найбільш вразлива група для будь-якого виду цькування – підлітки від 11 до 16 років.
Приходить дитина зі школи, а на його Facebook – 43 повідомлення, де над ним насміхаються. У нього німіють руки, блідне обличчя, він хапається за телефон. А там – WhatsUp, Viber, Twitter, і скрізь пишуть загрози.
Це найгірший варіант. Частіше труять менш жорстоко – наприклад, насміхаються над конкретною подією або вадою зовнішності. І за що. Приводів – мільйон. Причому труять не тільки підлітків: дорослі люди теж часто стають жертвами переслідувань з боку колег або просто онлайн-друзів.
Небезпека в тому, що, на відміну від звичайної цькування, переслідування в інтернеті не припиняються. Від нього не сховаєшся вдома або на роботі. Користувач весь час на виду. І якщо забанить кривдників (анонімних або з реальними іменами) у всіх можливих соцмережах, це не зупинить їх від того, щоб продовжувати цькувати вас серед знайомих або ваших онлайн-друзів.
Тобто навіть видаливши всі свої профайли на Gmail, Googe+, Facebook, Twitter, LinkedIn, WhatsApp, Skype, Viber, Reddit (там де ви ще зареєстровані?), це не допоможе позбутися від переслідувачів.
Як показує статистика Центру досліджень киберугроза, в США 81% респондентів перебувають в ілюзії, що від кіберзагроз простіше втекти, ніж від цькування в реальному житті. Насправді ж воно більш всепроникаюче, ніж цькування від кількох колег на роботі: по-перше, у нього необмежена аудиторія; по-друге, киберугроза створює ефект присутності кривдників всюди, на кожному електронному пристрої, що у вас є.
Чому ми не намагаємося це зупинити?
Згідно зі статистичними даними, зібраними в США, більше половини молодих людей зізналися, що їх цькували онлайн. 11% сказали, що їх компрометуючі фото викладали в інтернет інші люди. 33% стикалися з погрозами, 55% були свідками цькування. І вражаючі 95% з тих, що були свідками онлайн-цькування, нічого не зробили, щоб це зупинити.
В соціальній психології цей феномен пояснюється ефектом спостерігача (bystander effect, або bystander apathy). Тут зазвичай наводять як приклад знамените вбивство Кіті Джиновезе, свідками якого були 38 людей – ніхто з них не зателефонував у поліцію. Або випадок Ларі Фройстада, який написав пост, що він зараз підпалить будинок і цим вб’є свою дочку. Пост побачили близько 200 осіб, і ніхто не набрав номер поліції, щоб перешкодити людині здійснити свій намір.
В онлайн-контексті ефект спостерігача утруднений тим, що, незважаючи на масштаби цькування, нам здається, що якщо б це було щось дійсно серйозне, хто-то неодмінно б відреагував. Важливо пам’ятати, що цей хтось – це ви.
Після того, як Тайлер Клементі, студент Університету Ратжерс в Нью-Джерсі, стрибнув з мосту Джорджа Вашингтона за те, що його цькували в інтернеті, свою стурбованість проблемами кіберзагроз висловили американські чиновники на всіх рівнях, в тому числі Барак Обама і Хілларі Клінтон. А співачка Мадонна присвятила хлопцеві триб’ют.
У США вже роками ведеться серйозна суспільна дискусія щодо онлайн-цькування і введення відповідальності за участь у таких кампаніях. Але закони тут мало що вирішать – насамперед потрібна просвітницька робота: звертати увагу людей, наскільки це серйозно, ділитися історіями киберугроза і пам’ятати про ефект пасивного спостерігача.
В інтернеті цей ефект посилюється тим, що люди схильні сприймати онлайн-простір як гру, тому не трактують серйозно те, що там відбувається. Насправді ж – game over: віртуальності настав кінець. Все, що віртуальне – реальне, в тому числі і смерть від киберугроза.