Як фільм «Мертві не вмирають» з Біллом Мюрреєм обманює очікування

Весела картина про зомбі виявляється неквапливим трагикомедийным фарсом. Але все ж смішить.
11 липня — великий день для шанувальників Джима Джармуша: у вітчизняний прокат виходить новий фільм режисера «Мертві не вмирають», відкрив у цьому році конкурсну програму 72-го Каннського фестивалю.
Каталог статей вже подивився картину, розібрався, чому очікування від трейлера не виправдалися, і підготував огляд без спойлерів.
Історія починається в провінційному американському містечку Центровилле. Поліцейські Кліфф Робертсон, Ронні Петерсон і Мінді Моррісон (Білл Мюррей, Адам Драйвер і Хлоя Севіньї) намагаються зрозуміти природу відбуваються всюди дивних подій. Електроніка не працює, тварини озвіріли, а мерці масово покидають могили. Заполонили вулиці натовпи небіжчиків жадають свіжої людської плоті і речей, які любили за життя: кава, шардоне, ксанакса і безкоштовного інтернету.
Новий жанр, старі прийоми
Для глядачів важливо не дати трейлеру ввести в оману і не чекати від Джармуша легкої і бадьорою комедії, щоб не відчути себе обдуреними в процесі перегляду. Адже попередні роботи режисера ніяк не в’яжуться з динамічністю. Досить згадати містичний роуд-муві «Мрець», розмовний альманах «Кава і сигарети», замріяну медитативну мелодраму «Виживуть тільки коханці» і поетично-споглядального «Патерсона».
Звичайно, після «Зомбі по імені Шон» Едгара Райта або «Добро пожаловать в Zомбилэнд» Рубена Флейшера складно уявити неспішну і споглядальну пародію на зомбі-жанр. Тим не менш фільм Джармуша саме такий.
Режисер вірний всім своїм улюбленим прийомів, зокрема принципу повтору. Поліцейські, розглядаючи распотрошенные трупи, раз за разом питають одного у одного: «Може, це дикий звір? Або кілька звірів?» А персонаж Адама Драйвера іноді повторює: «Це добром не скінчиться!»
Фільми Джармуша дуже музичні, і «Мертві не вмирають» не виняток. Саундтрек написаний власною групою режисера SQURL, а головний лейтмотив — кантрі-баладу Dead don?t die — Джармуш спеціально замовив у співака Стерджила Сімпсона. Улюблені ж музиканти метра — Іггі Поп і Том Вейтс — з’явилися в картині як дуже колоритні персонажі.
Для бувалих синефілів фільм стане справжньою перевіркою кінематографічної ерудиції. Тут виникають численні відсилання на фільми Джорджа Ромеро — режисера, вперше показав на екрані класичних ожилих мерців. А Драйверу, який зіграв у «Зоряних війнах» лиходія Кайло Рена, Джармуш безсоромно підкидає брелок з логотипом Star Wars.
Деконструкція жанру: як Джармуш вивертає навиворіт кіно
При перегляді в очі відразу впадає яскрава особливість: персонажі фільму — не живі люди, а муляжі. Актори немов грають пародії на самих себе. Білл Мюррей такий же спустошений і флегматичний, як в «Зламані квіти». Героя Адама Драйвера звуть Ронні Петерсон — і це явна відсилання до джармушевскому «Патерсону».
Персонаж Стіва Бушемі, який зробив собі ім’я на ролях типового пролетаря-ксенофоба, носить бейсболку з знущальній написом «Зробимо Америку знову білою». А ніби народжена грати незвичайних героїв потомствена аристократка Тільда Суінтон така ж не від світу цього, якою була в вампірської драмі «Виживуть тільки коханці».
Навіть сам містечко Центровилль і його сонне провінційне антураж знайомі кожному, хто бачив хоча б одну серію «Твін Пікса». Про культовому творінні Лінча нагадує і зіграний Томом Уейтсом відлюдник Боб: такий персонаж цілком міг би існувати в декораціях Чорного Вігваму.
Персонажі і зовсім знають, що вони у фільмі. Один з героїв буденно заявляє, що читав сценарій, тим самим остаточно зламавши так звану четверту стіну.
Радикальна критика споживацтва
Джармуш вже вдавався до винахідливим метафор у фільмі «Виживуть тільки коханці». Там витончені і освічені вампіри символізували залишки цивілізованого людства. Байдужих ж до спадщини світової культури звичайних людей головні герої називали зомбі.
Картина «Мертві не вмирають» продовжує цю ідею. Не бажають кидати свої хобі ходячі мерці уособлюють нашу рабську прив’язаність до речей і всепоглинаюче бажання споживати.
Загалом, йдучи на новий фільм Джармуша, будьте готові до того, що над цим похмурим і депресивним кіно навряд чи вдасться вдосталь посміятися. Але якщо заздалегідь налаштуватися і прийняти правила гри режисера, цілком реально отримати задоволення від абсурдного гумору, численних тонких відсилань і потужного смислового підтексту.
Читайте також
??????
12 жінок-режисерів сучасності, чиї фільми варто подивитися
«Паразити»: як переможець Каннського фестивалю розповідає про соціальну несправедливість
Як знімає Ксав’є Долан — один з найбільш багатообіцяючих молодих режисерів
7 молодих російських кінорежисерів, які заслуговують уваги
Як знімає Зак Снайдер — режисер «300 спартанців» і «Бетмен проти Супермена»