Паразитична машина змушує вас виробляти для неї енергію проти вашої волі

У минулому ми вже писали про розумні пристрої та тканини, які використовують певні аспекти тіла користувача для видобутку енергії. Новий проект, створений дослідниками з Лабораторії взаємодії людини і комп’ютера при німецькому Інституті Хассо Платтнера (HPI), розвиває цю ідею – шляхом створення “паразитичної” машини, яка потребує енергії, виробленої людиною, для того, щоб функціонувати, але яка абсолютно нічого не дає людині-користувачеві натомість. Уявіть собі робота-еквівалента комара, і ви не будете далекі від цього.

“Це витвір мистецтва, створений п’ятьма дослідниками взаємодії людини і комп’ютера: [я], Олександра Іон, Девід Ліндбауер, Роберт Ковач і професор Патрік Баудіш, – розповів Digital Trends один з творців Педро Лопес. “Мета – стимулювати глядача або відвідувача. Сам проект – це зворотний бік нашої власної роботи в HCI, де всі наші прототипи технологій, як і в нашому повсякденному житті, включають в себе людину, яка [виходить] на вершину машин. Ми просто хотіли дати можливість відвідувачам спробувати, як це відчувається, коли “машина зверху”.

Пристрій розміщений у прямокутній акриловій трубі, яка має кривошипно-шатунний механізм і сидіння на кожному кінці. Кривошипні важелі запрошують взятися за них, але коли ви це робите, пара електродних манжет фіксує вашу руку на місці, а потім стимулює м’язи зап’ястя невеликими електричними розрядами, щоб змусити вас мимоволі провернути важіль. При цьому генерується кінетична енергія, яка підтримує роботу машини. Процес закінчується (ну, принаймні, для вас) лише тоді, коли з’являється інша людина і крутить протилежний важіль – тим самим перебираючи на себе роль господаря. Як називається машина? “Ad Infinitum”.

• Нещасний випадок на шоу дронів: літальні апарати падають з неба
• Це ігрове крісло робить ваш зад частиною дійства
• Наступне велике відкриття в науці вже у вас в кишені

Ad Infinitum: інтерв’ю і демонстрація з художниками в Науковій галереї Дубліна

Лопес розповідає, що проект виріс з п’яти років серйозної роботи над електричною стимуляцією м’язів, і чого саме за допомогою цього можна досягти. Що стосується “Ad Infinitum”, то він чітко дає зрозуміти, що робота є “на 100 відсотків” концептуальною, хоча вона, безумовно, провокує безліч цікавих питань про відносини між людьми і технологіями, які вони використовують – і про симбіотичний, іноді паразитичний, зв’язок між цими двома. (Можна стверджувати про подібну динаміку влади, коли йдеться про використання даних і про те, як ми охоче робимо розумнішими машини, які одного дня можуть нас замінити).

До цього часу “Ad Infinitum” демонструвався на таких заходах, як виставка “Люди не потрібні” в Науковій галереї Дубліна в Ірландії, а також “Практика мистецтва і

Source: digitaltrends.com