«Дивіться ширше!» або як сьогодні необхідні казки
Нарешті то у наш сучасний час з’явилася книга, яка глобально захопила більшість населення, при чому, не тільки дітей, але і їхніх батьків. Серія “Гаррі Поттер” за час свого існування стала в один ряд з такими книгами, як Біблія, цитатник Мао Дзе Дуна, книга рекордів Гіннеса та ще декілька інших не менш знаменитих і популярних книг. Невже народ нарешті почав читати? Або тут щось ще…
Феномен «Гаррі Поттера» обговорювалося не раз, але що ж такого в цій дитячій казці, яка, зацікавивши всіх своїм невинним чарівним початком почала набувати надалі все більш і більш страхітливі обороти і події? Світ захопила “Поттероманія”: створення багатомільйонних екранізацій, випуск комп’ютерних ігор, атрибутики, створення численних груп і організації шанувальників Поттера, написання альтернативних версій історії та її продовжень і прочая, прочая, прочая… Добре все це впливає, наприклад, на дитяче населення, для якого і в загальному то і призначалася спочатку чарівна казка про нереальному світі? А що бачать в самій книжці читачі, що їх так цікавить? Відповідь для кожного своя. Багато намагалися і намагаються розібратися в причинах цього явища, здавалося б, настільки незвичайного для сучасного світу. З усіма твердженнями можна погодитися: це і казковість сюжету, і стиль оповіді, і ототожнення з реальним світом та інше… Все це присутнє. Але в цьому суть? У цьому полягає сенс КАЗКИ? Та й казка це взагалі? Чимало питань викликає це спірне твір.
Знаєте, зауважила, що при згадці книг про Гаррі Поттера у людей виникає два типи реакції: одні починають з величезним ентузіазмом обговорювати сюжет книги, події фільму, деталі, питання “а чи ти пам’ятаєш це?” і так далі. Інші можуть презирливо посміхнутися, а потім сказати, що читати треба Толстого, Чехова, а не ТАКІ казочки. Неприємно чути і те і інше.
Масла у вогонь підливають і екранізації романів. Виходять один за іншим, як з конвеєра, вони складаю перші рядки в рейтингах блокбастерів, так званих, екшнів, фантастики. І що ми бачимо на екрані? Сотні мільйонів доларів йдуть на створення спецефектів, без яких, природно, в ТАКІЙ історії не обійтися. А що ж гра акторів? У своїй переважній більшості актори грають чудово, але чи це відзначають глядачі? Люди йдуть в кінотеатри на вражаючий, яскравий бойовик, фантастику, видовище! Як більшість, напевно, скаже, функція фільму – розважати. Але ми дивимося такі фільми, як, наприклад, фільми Тарковського не стільки для розваги, скільки для осмислення чогось важливого, тому що ми знаємо – вони знімав про найголовніше, щоб донести це головне до глядача. Зараз, може бути, хтось обуритися, мовляв, порівняла хрін з … А хтось і зовсім скаже: “А на фіга нам якийсь Тарковський? Видовище подавайте! Та й взагалі, хто це такий?”
Але не чи є правда в тому, що кожен твір несе в собі функцію донести до глядача, читача зміст, закладений автором для його подальшого осмислення і застосування в житті, якщо таке знадобитися, ніж просто для розваги? На мій суб’єктивний погляд з функцією розваги більш ніж успішно справляються екранізації романів Роулінг, ніж книга, яка будь-яким читачем може бути сприйнята по-своєму. Звичайно, є й така теорія, що кожен бачить те, що хоче бачити. Може саме тому більшість вбачає у цій історії саме захоплюючу казку, фантастичну історію? Так може задуматися і знову перечитати книгу, що б побачити, що ця історія про, може бути, найголовніше, що є в житті, про любов, добро, правду, мужність, самопожертву, про все те, що так, може бути, занадто часто згадується на сторінках книги, тим самим применшуючи значення цих слів.
Здавна відомо, що найважливіші істини найлегше пронести саме в дитячій книжці, у формі гри, завуальованих образів. Саме в дитячих книжках добро завжди перемагає зло, застосовуючи найкращі якості (сміливість, хитрість) у так сказати не розведеному вигляді. Там все відбувається не як у житті, без півтонів, в ідеалізованій формі. Не маючи сил і хоробрості повторювати вчинки казкових героїв у житті, ми посміхаємося над ними, називаючи це “всього лише дитячою казкою”.
Але ось з’явилася історія, з першого погляду постала в плеяду саме таких казок, хоч і осучаснених, оновлених і зовсім не примітивні. Але це тільки початок. Історія розпочинається за всіма канонами казки: хлопчик – сирота дізнається, що він чарівник і їде вчитися в чарівну школу. Так, як і повинно бути, він бореться зі злом і перемагає. Начебто… Так, звичайно зло не винищено, але про що ж писати далі, якщо воно буде знищено відразу? Тут то і починається найцікавіше: історія, зберігаючи форму казки стає зовсім не дитячої історією. Вона якраз і набуває ті самі півтони героїв і відносин, які відрізняють фантастику від реальності. Герої книги стають все більш і Беллі неоднозначними і багатогранними. Більше того, роман стає історією про боротьбу за правду, любов, ЖИТТЯ у всьому її різноманітті. Не для цього люди протягом усього часу й роблять всі твори мистецтва, всі подвиги і сверщения?
Опустимо події, що відбувалися протягом шести книг звернемося відразу до останньої – сьомий, у якої і настає кульмінація історії. Так, все ясно: сили стикаються у вирішальному поєдинку і добро перемагає. Не казка чи? Але саме в цій книзі в історію домішується і щось ще, не характерне для казкової історії. Автор розкриває в героях ті сторони їх особистостей, які були не видимі за казковим сюжетом та їх однозначними вчинками. Саме тут центром оповіді стають, якщо можна так сказати, душевні кроки героїв, вони стають керуючими своїми долями, ніж події ведуть їх, як це переважно було в попередніх частинах. Роман набуває риси жанру психологічної драми: боротьба героя з зовнішніми ворогами і всередині себе, з власними думками, бажаннями, недоліками. У звичайному світі це відбувається з людьми кожен день, кожну хвилину. Ми робимо вибір, і, на жаль, не завжди у нас вистачає сил зробити його в правильну сторону. У романі показано, як герой багато разів вагався, замислювався, карався. Але, зрештою, робив вибір з найтяжчу бік – добра, адже йти в гору завжди набагато важче, ніж котитися вниз по схилу. Чи це не приклад для наслідування? При всіх своїх проблемах, забуваючи себе, він йшов до правди, через найстрашніше для людини – смерть. Вірно було сказано в передмові: “смерть пересікає світ, як люди перепливають моря…” Вона скрізь, ми можемо зіткнутися з нею в будь-яку хвилину, тому і боїмося, боїмося за себе, боїмося, що не готові. Гаррі ж боїться за інших, що не встигне зробити щось для інших. Він не думає готовий він до смерті чи ні – тому що вона йому не страшна не ТАК, по іншому. Як про це і говориться в книзі, любов його рятує. А що ж ще на світі сильніше? Коротше, прийшли до положень, які і складають істинний сенс книги – про самих чистих почуттях, про те, заради чого і варто жити. Вони ж і скажуть нам ЯК жити.
Книги про Гаррі Поттера, звичайно, ідеалізована історія, одягнена в таку, як показує практика, привабливу і дієву форму. Але якщо відкинути форму і залишити лише суть, то сенс книги анітрохи не змінитися. Це те, заради чого все є, заради чого живемо: заради правди на землі, заради любові до близьких і коханих, заради щасливих днів, заради щедрості незнайомих людей, заради рідного дому, заради відваги і сміливості. До ідеалу варто прагнути. Завжди. Як би не була темна сьогодні дійсність. І саме ТАКІ історії існую, значить це кому-небудь треба, значить люди, читаючи книги, пропускають через себе все добро і величезний світ, закладений у цих образах. А світло не може залишатися заточеним, він рано чи пізно виривається на волю, засліплюючи все і вся навколо життєдайним теплом, і дає сили жити далі.
Так, читайте книги, Панове, читайте. Але дивіться уважніше, в сенс і суть, а не на форму. Може бути який-небудь, на першій погляд, простий історії ви знайдете відповіді на питання, які найбільше турбують саме Вас.
P. S. У цій статті викладена суто суб’єктивна і, можливо, трохи пафосно звучить точка зору. Тим не менш, її автор щиро впевнена в самому корисному й важливому значенні для кожного прочитав книгу, яка ось уже досить тривалий час не дає їй спокою.