Історія хаус музики
Всі любителі танцювальної музики знають, що таке хаус. Багато хто навіть можуть одразу назвати з десяток різних відгалужень цього жанру. Але лише деякі знають, звідки і як з’явився цей стиль музики. Спеціально для тих, кому цікаво дізнатися витоки жанру, наша маленька стаття, де коротко розповідається про історію хауса.
Багато експертів клубної музики вважають, що самий перший хаус-трек написав Jess Saunders, і називалася ця композиція “On and on tracks”. Вона була записана в 1984 році в Чикаго, на дешевих драм машинках виробництва фірми Roland. У тому ж місті виявився Френкі Наклза (Frankie Knuckles)[1],
ді-джей, недавно переїхав з Нью-Йорка. У рідному місті він працював у клубі Continental Baths разом з Ларрі Леваном. У Чикаго Френкі відкрив клуб Warehouse. Там він грав настільки еклектичні сети, що багато відвідувачів цього місця називали цю музику ‘warehouse music’, яка скоро стала просто house music. Це була помісь соулу, нью-йоркського диско та європейської електроніки.
У той час було дуже мало людей, які займалися написанням хаус-музики. Найвідоміші музиканти: JM Silk, Parley ‘Jackmaster’ Funk, Adonis і Chip-E. З лейблів ж існували лише два: це Trax (самий перший лейбл, який розпочав випуск deep house) і DJ International (тут виходила музика з явним ухилом у garage).
У тому ж Чикаго, але в іншому місці, ді-джей Рон Харді (Ron Hardy)[2], нині покійний, грав у клубі під назвою Music Box, де частим гостем був DJ Pierre. Вдома у DJ Pierre стояла дешева басс машина, виробництва все тієї ж компанії Rolland. Модель ця носила назву TB-303. В один прекрасний день щось в машинці поламалося, і вона почала видавати якісь абсолютно неживі, скребуть звуки. Pierre не розгубився і записав трек “Acid tracks” (вийшов на лейблі Trax). Пізніше він приніс свій реліз Харді, і коли той включив цей п’ятнадцяти хвилинний трек у свій сет, через кілька хвилин танцпол спорожнів. Але так як багато хто в клубі знаходилися під впливом наркотиків, то вони відразу відчули весь прогрес цієї речі (до речі, сам DJ Pierre не тільки ніколи не вживав наркотики, але ще і не курить).
У Детройті ж писалася зовсім інша музика. Трійка хрещених батьків техно – Деррік Мей (Derrick May), Хуан Еткінс (Juan Atkins) і Kevin Saunderson (Kevin Saunderson) писала більш важку (порівняно з чиказької) музику. У Лондоні нове звучання просували Noel і Maurice Watson (зараз він резидент клубу Ministry і ховається під псевдонімом Jazzy M).
Спочатку англійці не дуже охоче сприймали новий тип музики, Watson’а часто закидали пляшками. Через деякий час він переїхав з Манчестера в Лондон, де організовував вечірки Delerium в клубі Heaven. Саме там народилися легендарні вечірки Денні Ремплинга – Shoom.
Тим часом, у Манчестер була налагоджена безперебійна поставка нового модного наркотику Екстазі. Більшість людей, що відвідували клуби, зрозуміли, що хаус-музика як не можна краще підходить під настрій, що створюється екстазі. У Shoom стає просто неможливо потрапити. Багато ді-джеї та бізнесмени вирішують відкрити свої власні клуби: в цих рядах можна було помітити Підлоги Окенфольда (тільки що повернувся з Нью-Йорка і практиковавшегося у Ларрі Левана), Стіва Лі, Енді Везеролла…
Ніккі Холлоуей (Nicky Holloway), Чарлі Честер (Charlie Chester) і деякі їх близькі друзі вирушили в 1987 році на іспанський острів Ібіца. Там вони дуже здивувалися тому, що ді-джеї там не в новинку, і що там є дуже популярний ді-джей Alfredo, який зводив найрізноманітнішу музику – від страшноватых і нудотних поп-пісеньок до джазових імпровізацій. Наслухавшись і вдосталь відпочивши, лондонські ді-джеї поїхали назад додому з купою музики, яку назвали для себе незрозумілим словом balearic.
А тим часом бум навколо екстазі набирав обертів. У Манчестері починала завойовувати популярність та сама музика-balearic. Англійські ді-джеї та музиканти трохи видозмінили цей стиль, додавши в нього елементи ейсід-хаус музики. Музика ця вперше зазвучала в легендарному (нині закритому) клубі Hacienda на вечірках, які влаштовувалися по середах. Називалися вони «Hot». Правда, проіснували ці вечірки недовго. На них споживалося просто гігантську кількість наркотиків. Більшість великих клубів саме тому і не вирішувалися влаштовувати у себе модні acid-house party. Але багато клабери швидко знайшли вихід – вони почали влаштовувати вечірки в занедбаних складах на півночі в Блекберне і Йоркширі, а також навколо Лондонського північного проспекту.
У той же час, в Нью-Йорку, в клубі Paradise Garage, ді-джей Ларрі Леван почав грати важкий для того часу хаус (до речі, там вживали наркотики теж важкі). Саме на цих вечірках виросли маститі хаус ді-джеї. Втім, деякі дійшли до цієї музики самі. Яскравий приклад тому – ді-джей, продюсер і музикант Тодд Террі (Todd Terry)[3].
Террі до цього захоплювався хіп-хопом, і в самих ранніх його хаус треках це ясно видно. Через деякий час Тодд разом з іншим американським музикантом і ді-джеєм на прізвисько Луї Вега (Louie Vega) записали трек під псевдонімом Masters at work. Але через деякий час він залишив цей колектив, а його місце зайняв Kenny Dope. Цей Проект існує досі, і є одним з найбільш плідних хаус-проектів.
В Англії в клубі Hacienda регулярно почав виступати нікому досі не відомий хлопчина на ім’я Саша (Sasha), який до цього грав у клубі Shelley’s поруч з містечком Стік. Саме в той момент увійшли в моду білі рукавички і світяться в темряві палички. Ендрю Везеролл грав в Hacienda абсолютно нову музику на вечеринкахпод назвою Boys Own Parties, які він же і влаштовував. Саме ці вечірки поклали початок фэнзину (прес-видання фанатів про своїх кумирів) і дуже відомому зараз лейблу Junior Boys Own, де пізніше вийшли легендарні пластинки від Ешлі Бидла (з проекту X-Press 2) і групи Underworld.
Бачачи, що відбувається щось неймовірне, англійське уряд видає закон, що носить ім’я Criminal Justice Act. Закон забороняв проводити нелегальні рейви (а легально влаштувати їх було неможливо), і за організацію цих заходів цілком можна було загриміти за грати. Через деякий час група The Prodigy напише трек, присвячений цим законом – “Their law”, а по країні прокотиться хвиля протесту англійських тусовщиків.
Але незважаючи на це, клубне життя продовжувала вирувати. У Лідс промоутер і ді-джей Дейв Бір (Dave Beer), разом з Элистером Куком (Alistair Cooke) і Ральфом Лоусоном (Ralph Lawson) створили Back to Basics, де почав звучати самий ранній прогресив хаус. Самий перший трек в стилі progressive house був записаний проектом Gat Decor і називався він “Passion”. Тут явно помітно balearic-вплив творчості Чарлі Честера і Філа Перрі. А адже йшов ще тільки 1992 рік. На півночі ж Англії відомий ді-джей та музикант Джастін Робертсон (Justin Robertson) проводив вечірки Most Excellent, де зводив ранній італійський хаус з музикою Fabio Paras, Perry і самими першими треками молодих ще Chemical Brothers (тоді відомими під псевдонімом Dust Brothers).
Напевно, завдяки цьому на англійській хаус сцені стався розкол на велику кількість підстилів. Америка в цьому плані проявила неабиякий консерватизм, не давши рейв-культури поглинути хаус-музику. Можливо, це навіть пішло на користь цього стилю, так як почала з’являтися дуже якісна хаус-музика. Такі відомі американські ді-джеї, як MAW, Tony Humphries, Benji Candelario і Roger Sanchez спільно з лейблами Strictly Rhythm і Nu-Groove потихеньку завойовували собі шанувальників на берегах Туманного Альбіону.
У Лондоні Джастін Беркманн і його багаті друзі, неабияк витратившись, відкрили новий клуб під назвою Ministry of sound[4]. Цей Клуб був присвячений нью-йоркському Paradise Garage. Переважно у ньому виступали ті самі американські хаус-ді-джеї, і грали garage (саме тут зародилася мода на speed garage), funky house…
Тим часом ейсід хаус музика вже дісталася до Німеччини, де проект Hardfloor записав відмінний трек “Hardtrance acperience #1”, а американський клуб Strictly Rhythm став лейблом і почав випускати треки DJ Pierre та George Morel. У сусідньому Бостоні відомий брейк-дансер Арманд ван Хелден відточував свої вміння володіння студійним обладнанням, результатом чого стали вихід треків ‘Witahdoktor’ і ‘Break Da Eighties’. Також дуже багато цікавого матеріалу надходило з Чикаго, від такої людини, як Green Velvet, який видавався на техно-лейблі Relief. Ну а тим часом, ніким не помічений, продавець звичайного магазину влаштувався на підробіток на дискотеку і взяв собі псевдонім DJ Sneak.
У Шотландії, у місті Глазго, головними популяризаторами ейсід-хаус музики були клуб Sub Club і лейбл Slam. У той час лейбл Soma досить довго не хотів випускати платівки “Da funk” тоді ще не відомої французької групи Daft Punk. Згодом саме цей реліз зробить Daft Punk популярними, а світу з’явиться ціла плеяда талановитих французьких хауспродюсеров – таких як Cassius, Motorbass і Super Discount. Ібіца стає місцем, де молодь проводить літні канікули, а хаус-музика набуває популярності.
Але декому це не подобалося, і вони почали робити некомерційний американський хаус. Така музика видавалася на лейблах Paper, Nuphonic і Glasgow Underground, а багато музичні журналісти захлинаючись пропагували подібну музику.
Зрештою хаус розколовся на велику кількість підстилів і піджанрів: trance, progressive, handbag, hard house – і це далеко не повний список. З-за цього ді-джеї почали грати музику, розраховану на певну аудиторію. У Лондоні колишній фронтмен групи Shamen – Mr.C[5], за допомогою Terry Francis розробив новий вид хауса – tech house. І незважаючи на це, хаус-музика продовжує дробитися далі. Багато стилі вмирають вже в студії, іншим везе трохи більше (яскравий приклад тому – speed garage). Що ж буде далі? Цього не знає ніхто, навіть самі ді-джеї…
,