Казанова серед метеликів
Використання театру як засобу живого вивчення літератури – один з самих неординарних інноваційних проектів наших студентів. Він здійснюється під керівництвом кандидата філологічних наук, доцента Олександра Володимировича Макєєва.
Більше того, проект добре себе зарекомендував як своєрідне семінарське заняття. Про один із заходів ми попросили розповісти самих учасників – наших студентів.
Ви бували коли-небудь у царстві метеликів? Ні? А нам вдалося зануритися у світ цих дивовижних істот. Але це не черговий плід нашої журналістської фантазії, це сталося з нами насправді. Там не було монтажу та комп’ютерної графіки, неможливо було натиснути паузу і насолодитися стоп-кадром, всі події розгорталися в реальному часі і просторі, а допущена помилка, як і в житті, найчастіше, не попрощалася б. Ось ми на квітковій галявині разом з Казановою… Ми в театрі!
Запрошення нашого викладача з курсу «Історія вітчизняної літератури» Макєєва Олександра Володимировича відвідати театральний музей ім. А. А. Бахрушина тут же знайшла відгук серед студентів.
Казакова Дар’я (Спеціальність «Журналістика», 2 курс): «Суміщення відвідувань театрів і лекційних занять, напевно, найкращий з точки зору педагогіки спосіб оживити в нас не тільки творче початок, але і допомогти нам у процесі вивчення вітчизняної літератури. Я сподіваюся, що це спільне відвідування театру буде не останнім».
Нам пощастило побувати на прем’єрі постановки п’єси «Казанова в царстві метеликів» драматурга, члена Спілки театральних діячів і члена Союзу письменників Москви Віктора Денисова. Автор спробував вперше «винести на сцену» цю п’єсу: вже не читка, але ще й не спектакль — швидше «проба пера» групи шукають свої шляхи в мистецтві акторів і творчих людей. Адже молоді актори – це студенти МДУКМ і МСІ.
У невеликому залі справжній аншлаг. Зал затихає, з’являється головний герой і відомий коханець Казанова, слід музичний супровід. Але перед глядачем не той звичний образ головного героя у звичних обставинах.
«У п’єсі я прямо відійшов від любовної інтриги. Мені цікаво було поміркувати про те, що могло б трапитися з героєм, коли він втратив інтерес до жінок», — коментує Віктор Денисов. Так фантазія автора переносить нас на квіткову галявину пополювати на … метеликів. Кожна з них — індивідуальність, кожна по-своєму оригінальна. Вони як жінки: одні вітряні, інші розкуті, є талановиті і розумні, розважливі і прості. Як строката палітра візерунків на крилах цих прекрасних створінь, так і різноманітні вони самі по собі.
У відповідності з задумом постановників п’єси — актори з’являються не через сценічного завіси, а проходять через глядацький зал, завдяки чому глядачі стають учасниками всього дійства. Ми в кабінеті Казанови… а ось і на квітковій галявині вдихаємо пахощі квітів, спробуємо разом з ним нектар і насолоджуємося порханием метеликів. Непомітно для себе ми перевтілюємося, тепер кожен глядач — це не сторонній спостерігач, а учасник. Ми переживаємо за героя, фантазуємо, намагаємося передбачити події і слідуємо за ним по п’ятах.
Зовсім не тривіальний сюжет п’єси підкріплюється цікавою паралеллю. Наглядач — Бражник жартує над Казановою, який намагається дістати, дотягнутися до чарівних метеликів. Але літають вони дуже високо… Лише в кінці Казанова веде з собою Нимфалиду (вона ж Лоліта) — королеву, прекрасну метелика, яку Гум (а за задумом автора – це прототип Набокова) виростив спеціально для себе. У вирішальний момент, відбувається постріл, Гум цілиться в Казанову, щоб не допустити втрати Нимфалиды і…
Однак не варто очікувати якогось передбачуваного і незворотного фіналу, висновок кожен глядач — безпосередній актор, зробить для себе індивідуально. Але в одному думки розділилися: дебют відбувся, у п’єси, безумовно, є майбутнє.
Головне ось ще що, як зауважив А. В. Макєєв: «В основі спектаклю — п’єса, а п’єса — це література! Твір, який ще не опубліковано, але вже поставлено, викликає інтерес. Тут як раз і є наша сучасність. Це живе вивчення літератури, безпосереднє її сприйняття всередині залу. По-моєму це цікаво, це видовищно!».
Це не тільки видовищно і цікаво. Театр — це кафедра, але кафедра не університетська, а та, яка відкриває нові грані людинознавства, якщо можна було б виділити таку науку. Відразу згадуються слова Гадамера: «Подібно до культу, театр є місцем справжнього творіння, — місцем, де з нас роблять і пред’являють нам у вигляді образу щось таке, в чому ми відчуваємо і дізнаємося реальність, що перевершує реальність нашого «Я». Тут ми чуємо голос істини, що стоїть як би над життям, звільненій із забуття, непідвладною забуттю. У стародавніх язичників це відбувалося у формі теофании, в християнському культі подібний зміст має причастя — і те ж саме, але по-своєму, продовжує здійснювати театр».
У повсякденному житті ми так само, як і актори на сцені, перевтілюємося по сотні разів за день, з неймовірною швидкістю не забуваємо змінювати маски. Тут, у театрі, глядач набуває досвід, який допомагає рухатися і розвиватися далі, вчить парити над буденністю і дозволяє досягати високого польоту, і для цього необов’язково бути екстремалом. Вже ми-то знаємо. Завіса.
Для довідки. Половина росіян майже не відвідує театри. За даними Всеросійського центру дослідження громадської думки, ніколи не були в театрі 29% росіян. Театралами себе вважають 23% респондентів. Найчастіше цікавляться виставами жінки, молодь у віці 18 — 24 років, володарі вищої та неповної вищої освіти і забезпечені росіяни.
РГСУ
Інна Бугайова, Катерина Рубцова, Григорій Славников,
жур-д-2