Формулювання вимог до стратегічного процесу

Сучасна організація є багатофункціональною системою, що має складні зв’язки із зовнішнім оточенням. Тому, щоб мати можливість вижити у середовищі, що змінюється, підприємству необхідно розробляти стратегію.
Процес розробки та реалізації стратегії називають стратегічним управлінням, який вважається найбільш сучасною та ефективною концепцією «стратегічного корпоративного планування» [1]. В. Ансофф трактує стратегічне управління як «логічний та аналітичний процес визначення майбутнього стану фірми в залежності від зовнішніх умов діяльності» [2]. С. Дау називає стратегічне управління «майже передбаченням ситуації в майбутньому» [3].
Застосування науково обґрунтованої моделі розробки та реалізації стратегії є запорукою успішної роботи з вибору стратегічних альтернатив. Побудова такої моделі повинно бути здійснено з урахуванням вимог, виконання яких забезпечує успіх розробки та застосування тієї чи іншої стратегії. Окрім урахування даних вимог, особливої уваги вимагають переваги і недоліки застосування стратегічних планів в роботі підприємства.
Центральним поняттям стратегічного управління є термін «стратегія». Літературні джерела та наукові розробки пропонують вельми різноманітне трактування цього поняття.
На думку Р. Мінцберга [4], поняття «стратегія» включає в себе п’ять визначень:
1) стратегія як план (керівництво, орієнтир, напрямок розвитку);
2) стратегія як принцип поведінки;
3) стратегія як позиція;
4) стратегія як перспектива;
5) стратегія як прийом.
Стратегія як план передбачає, на наш погляд, синтез двох понять: орієнтир і завдання, при цьому якісна сторона плану виступає як орієнтир, а кількісна представлена у вигляді задачі. Орієнтир є системою показників, на реалізацію яких спрямована діяльність фірми; а стратегія є засобом їх досягнення.
Розробляючи плани, фірма формує принципи своєї поведінки, а оскільки варіанти «поведінки» і є стратегія, отже, «перша (стратегія як план) і друга (стратегія як принцип поведінки) формулювання абсолютно рівноправні» [4].
На думку М. Портера, стратегія являє собою створення допомогою різноманітних дій унікальною і цінного позиції» [5].
Четверта формулювання у трактуванні поняття Р. Мінцберга пов’язана з «теорією бізнесу» [6] організації, тобто з основними способами дій на ринку.
І нарешті, стратегія як прийом вказує на можливість «маневру фірми з метою перехитрити суперника або конкурента» [4].
Крім того, стратегія характеризується як «набір принципів і правил для прийняття довгострокових рішень» [1], «організаційна концепція», «оперативні прийоми менеджменту» [7], «програма дій» [5], «інтегрована сукупність дій, що ведуть до стійкого переваги перед конкурентами» [2], «модель тривалих дій» [8].
І незважаючи на таку багатоаспектність терміну «стратегія», а, можливо, і завдяки їй, окремі автори стверджують, що «стратегія в теорії менеджменту – поняття абстрактне» [1].
Як видно з аналізу, становлення і розвиток будь-якої науки, у тому числі стратегічного управління, що передбачає постійне протиборство поглядів і думок, висунутих прихильниками і супротивниками тієї чи іншої теорії. Насамперед, розбіжності виявилися при обговоренні питання про значення застосування методів стратегічного управління для успішної роботи підприємства.
Нижче представлені результати систематизації переваг і недоліків стратегічного управління:
1. Перший аспект стратегічного управління пов’язаний з визначенням за допомогою стратегії курсу розвитку організації. З одного боку, наявність стратегічного курсу робить можливою підготовку до використання майбутніх сприятливих умов, а з іншого боку, стратегічний курс може заступити потенційні небезпеки.
2. Концентрація в стратегічних установках відмінних особливостей організації. З одного боку, стратегія дає ключ до розуміння принципів функціонування організації, з іншого боку, визначення організації через її стратегію може виявитися занадто спрощеним.
3. Можливість використання методології стратегічного управління при прийнятті управлінських рішень. З одного боку, стратегічне планування розглядається як логічний і аналітичний процес прийняття управлінських рішень, з іншого боку, стратегічне планування не має чіткого алгоритму складання і реалізації плану, а являє собою симбіоз інтуїції і мистецтва.
4. Можливість використання прийомів стратегічного управління для координації діяльності фірми. З одного боку, стратегічне управління формалізує обов’язки і відповідальність співробітників, покращує контроль в організації, з іншого боку, прихильність до формальних процедур і прагнення до постійності негативно впливає на інноваційний процес.
5. Необхідність врахування безлічі факторів, що визначають ефективність і своєчасність стратегічних рішень. З одного боку, Максимальним ефектом стратегічного управління є проведення в життя раціональних стратегічних установок і досягнення відповідних цілей організації. З іншого боку, зміна курсу може здатися визнанням помилковості попередніх дій. Провідні менеджери можуть бути зацікавлені в підтримці свого «статус кво», який може залежати від проходження існуючої стратегії, отже, вони не будуть вітати прагнення до інновацій.
6. Здійснення витрат ресурсів і часу на процедури стратегічного управління. З одного боку, мінімальним результатом планування є недопущення грубих помилок в економічній діяльності, тобто придбання здібностей передбачати негативні обставини майбутнього і усувати їх. Будь-які додаткові кошти повинні бути витрачені тільки в тому випадку, якщо вони створять додатковий позитивний ефект. Разом з тим, застосовуючи планування, фірма усуває витрати, які фірма могла б мати, якби усі дії всередині організації здійснювалися лише на основі купівлі-продажу (витрати на пошуки покупця і/або продавця, проведення переговорів про предмет угоди, оплата послуг консультантів тощо). З іншого боку, труднощі при визначенні оптимальних витрат полягає в тому, що дохід, отриманий від планування, не може бути виміряний за допомогою кількісних методів. Ефект планової діяльності можна визначити, використовуючи тільки якісні і суб’єктивні методи оцінки.
7. Залежність ефективності застосування методів стратегічного управління від розміру організації. З одного боку, у невеликої організації є свої переваги в організації планування: внутрішнє середовище такої організації більш проста, а тому більш доступні для огляду і передбачувана. З іншого боку, невеликим організаціям складно проводити широкомасштабну планову роботу, особливо дороге стратегічне планування.
Проведений аналіз поняття «стратегія» дозволив сформулювати, на наш погляд, найбільш точне і чітке визначення цього терміна, а саме: стратегію слід розуміти як комплекс дій, спрямованих на реалізацію поставлених цілей.
Крім цього терміна нами висунуто вимоги, які слід пред’являти до розроблюваної стратегії і системи її реалізації:
1) стратегія не повинна носити абстрактний характер, оскільки чіткість розроблюваних планів є запорукою успішної роботи фірми;
2) процес розробки та реалізації стратегії слід розглядати, насамперед, як засіб забезпечення цілісності і послідовності управлінських рішень;
3) процес розробки стратегії не може закінчуватися негайним дією, оскільки робота над стратегічним планом повинна здійснюватися методом безперервного пошуку;
4) оскільки робота більшості фірм здійснюється в умовах невизначеності, виникає необхідність опрацювання різноманітних варіантів стратегії фірми в динамічно мінливої середовищі;
5) стратегічний план повинен бути гнучким, тобто передбачають швидку й адекватну реакцію на будь-які зміни як усередині організації, так і у зовнішній середовищі;
6) управлінська система фірми повинна мати у своєму розпорядженні інструментами для трансформації стратегії в поточні програми розвитку і виробничі плани;
7) процеси розробки та реалізації стратегії, повинні мати добре організовану зворотний зв’язок, що дозволяє своєчасно вносити зміни і доповнення в стратегічний план.
На наш погляд, сформульовані вимоги до розробки і реалізації стратегії свідчать про значну складності та багатоаспектності процесу стратегічного управління. Тим не менш, дотримання цих вимог є запорукою успішної роботи підприємства.
Література
1. Білорус О., Рогач Ст. Про концепції стратегічного менеджменту// Економіка України, 1992. – №1. – с. 35-42.
2. Ансофф І. Стратегічне управління: Пров. з англ – М.; Економіка, 1989.
3. Day G. S. Marketing’s contribution to the strategy debate. Journal of the Academy of Marketing Science 20(4), 1992.
4. Мінцберг Р., Альстрэнд Б., Лэмпэл Дж. Школи стратегій/ Пров. з англ. під ред. Ю. Н. Кантуревского. – СПб: Видавництво «Пітер», 2000. – 336 с.
5. Porter, M. E. “What Is Strategy?” Harvard Business Review, 1996:68.
6. Druker, P. R. “The Theory of the Business” Harvard Business Review, 1994:95-104.
7. Володимирового Л. П. Прогнозування та планування в умовах ринку: Навчальний посібник. – 2-е изд., перероб. і доп. – М: Видавничий Будинок «Дашков і К°», 2001. – 308 с.
8. Шершньова З. Є., Оборська С. В. стратегічне управління: Навч. посібник. – К: КНЕУ, 1999. – 384 с.
Тетяна Воєводіна, к. е. н.,автор сайту www.VipReshebnik.ru