Біографічне інтерв’ю з Аркадієм Булавіним

Біографічне
інтерв’ю з Аркадієм Булавіним
Нашою метою було дізнатися більш детально
про біографії нашого сучасника – письменника Аркадія Булавіна. Для цього ми
вирішили взяти у нього інтерв’ю, яке й наводимо нижче.
–
Доброго дня!
– Добрий день!
–
Можна Вас попросити розповісти про свою творчу і повсякденному житті?
– Так. Будь ласка.
Народився я в Москві 14 травня 1979 року.
Батьки мої були службовцями: батько працював у МВС, мати на держслужбі.
Жив спочатку в комуналці на вулиці
Костякова. З будинком пощастило. Номер 7/7, на 2/3 щасливий. Сусіди були людьми
хорошими.
Частина дитинства прожив у місті
Малоярославець. Банки-палиці, хованки, штандер-стоп… хрущі, риболовля,
катання на ровері… Правда, ще город, тягання води на полив і в будинок, туалет
на вулиці. Але це все дрібниці.
У 1983 році з вулиці Костякова переїхав
жити в нинішні Раменки.
У 1986 пішов вчитися в школу під
номером 38. Закінчив її в 1996-му. Потім навчався в колишньому інституті
інженерів-землевпорядників (Дузі).
У 2001 закінчив ГУОЗ та пішов працювати
геодезистом, так як літературою заробити було неможливо.
Хоч і не любив, все ж їздив в
відрядження: 700 км на захід, 700 на схід; ну і так, по областях.
Немає нічого хорошого весь день мокнути
під дощем чи знемагати від спраги, але, мабуть, так було потрібно.
–
А коли Ви відчули, що можете писати?
– Перші оповідання і вірші я написав
десь в 11 років. У школі ми вважали хард-рок і метал більш значущими, і
тому основним захопленням на той період стала гітара.
А перший раз мене надрукували в 1998-му
році.
Більш серйозно до літератури я підійшов
у 2011 році. Став віддавати сирі фейлетони в регіональні газети. З приводу
сирості не парився, бо все одно не платили. А фейлетон така справа –
хочеш з огірком, хочеш з шоколадом. Все одно.
У 2013 році звільнився з посади
геодезиста (попередньо заробивши на життя) і сів писати і малювати…
Закінчив тільки до весни…
Підсумком стали 4 малесеньких збірника
«Примхливий», «Вовченя», «У шафі» і «Папуга».
Художники відмовилися від гонорару (за
через малобюджетність), тому довелося намалювати 48 ілюстрацій самому.
Це був перший досвід, але дуже жорсткий. Так, наприклад, в січні вихідний день у
мене був тільки 29-го числа. Всі інші дні були робітники.
Але в топографії не так вимотували. І в
городі в 5 годин ранку з сапкою набагато важче. Хоча багато хто віддасть перевагу сапу і
тахеометр. Бо як поєднувати кілька посад: ілюстратор, літератор
(поет, прозаїк), верстальник, видавець, розповсюджувач – теж не всяк
потягне.
Ось вже дійсно, хоч і солодка,
але каторга.
–
Всі зараз беруть участь у якихось конкурсах, літературних змаганнях. Як у Вас
з цим?
– У 2011 році я брав участь і виграв
творчий конкурс Марини Дружиніної, організований на просторах СНД. Разом з
32 переможцями і потрапив у редакційний портфель журналу «Веселі картинки».
Гонорар розчинився десь в Бразилії. Дипломи, нагороди теж зникли.
–
Чи є у Вас хобі?
– Іноді сідаю за піаніно (хоча це
не мій інструмент) або гітару і складаю.
Якось запропонував свій саундтрек до
фільму. Мені кажуть:
– Ви хто?
– Я? Та так…
– Ну, тоді вибачте…
А адже хороший саундтрек був. Я, в
загалом-то, непоганий мелодист. Не композитор, звичайно… Але потенціал є!
Написав ось нещодавно сценарій для
«Єралаша» за сюжетом розповіді-діалогу «Примхливий». Сценарій поки підвисало. Може,
бо короткий, але я б взявся його зняти. Відчуваю, що можу бути і
режисером. Але немає досвіду і наставників. Немає і зв’язків. А без цього в
кінематографі важко.
–
Ну що ж, спасибі, що приділили нам час.
– Будь ласка! Заходьте ще.